Жити в Європі: Як знайтися в новій системі навчання і виправдати власні сподівання

Відповіді на питання, чи варто переїздити до іншої країни і вступати до іноземного ВУЗу, можна зробити вже після першого семестру

Вікторія Копча

Закарпаття
5 січня 2018 10:00

Жити в Європі: Як знайтися в новій систе…

Кореспондент Depo.Закарпаття продовжує гризти "закордонну" науку в університеті Братислави, щоб стати магістром. Паралельно з цим опановує "абетку" студентського життя за кордоном.

Частина 14. Перші підсумки

Перше півріччя у Словаччині було неймовірно насиченим. Нова країна, знайомства, правила і, врешті, нове життя далеко від домівки. Не скажу, що все було легко, але в такі моменти згадуються рядки з пісні: "Коли тобі важко дихати, значить ти дуже високо. Хіба хтось сказав тобі, що буде легко? Та хіба ти можеш жити без мети?"

Так і вимальовуються пріоритети, цілі, які ми намагаємося втілити, досягти і, можливо, заради яких доводиться чимось жертвувати. Як кажуть, коли закриваються одні двері, відкриваються інші, то чому б не спробувати в них увійти.

Нова мова трохи збила мене з пантелику, а європейська система навчання приємно здивувала. В сукупності з усім, що вдалося дізнатися, вивчити, побачити чи почути, буде доречно підбити перші підсумки.

Після приїзду до Словаччини я зрозуміла, що почалася зовсім нова сторінка мого життя. Найперше, що так хотіла відчути і зрозуміти – це те, чим різниться європейська освіта від нашої, української. Можливо, не вдасться оцінити це максимально об'єктивно, оскільки тут я навчаюся одразу на магістратурі, проте дещо я все-таки зможу проаналізувати.

Перше – це свобода. Слово, котре для мене є гаслом європейської системи, і я поясню, чому. Не всі предмети є обов'язковими для вивчення, більшість з них потрібно обирати самостійно. Таким чином коло власних інтересів розширюється, можна дізнатися і відкрити щось нове для себе, лише те, що справді цікаво. Більшість студентів розуміють, для чого вони вступають в університет, проте, як і всюди, знайдуться й ті, котрі можуть в ньому розчаруватися. Тим не менш, аби це зрозуміти, потрібно спробувати і не боятися змін, адже вони можуть виправдати усі сподівання.

Друге – це полегшені умови для студентів. Якось я писала про електронну студентську карту для студентів ISIC. Вона полегшує життя студентам, котрі більшість свого часу присвячують навчанню, аби у вільний час підзаробити. Різноманітні знижки не обмежують в елементарному, і є можливість забезпечити себе самостійно: харчування, проживання тощо. На цьому етапі виникає розуміння самостійності і її переваги, відчувається відповідальність, а з нею й відчуття зрілості. Разом з тим, починають вимальовуватися нові плани, цілі, мрії на майбутнє, над втіленням котрих доводиться працювати більше, аніж зазвичай. Це пов'язано з тим, що з віком ми стаємо не просто дорослішими, але й мудрішими, а отже й бажання у кожного з нас відповідні.

Третє – це можливість працевлаштування. Чимало одногрупників, котрі вже освоїлися в ролі студентів, офіційно працюють, декотрі умудряються й на повну ставку. Не скажу, що це не відзначається на навчанні, проте це те, що їм подобається і, як на мене, це головне. Найбільше тішить те, що більшість з них працює за спеціальністю, що в підсумку надає їм додаткову практику. Окрім цього є можливість відкладати зароблені кошти для подорожей і просто насолоджуватися життям.

З упевненістю відзначу, що рівень навчання істотно не різниться від українського: лекції, семінари, практичні завдання – на перший погляд все ніби те саме. Єдина відмінність – це методи, якими користуються викладачі. В цьому плані вони вільні послуговуватися методикою, котра, на їхню думку, є найбільш ефективною. Цікаво й те, що більшість з викладачів окрім викладацтва удосконалюють власні знання на практиці. Вони намагаються "йти в ногу з часом", що особливо потрібно в роботі зі студентами, покоління котрих різняться один від одного з часом все більше, а встигати за ними все важче. Наприклад, на моїй, журналістській спеціальності більшість викладачів паралельно працюють на телебаченні, радіо чи у ЗМІ. Оскільки свої знання вони часто використовують на практиці, того самого вимагають і від студентів: креативного мислення і виконання творчих завдань. Все ж не варто забувати й про те, що це магістратура, яка в принципі різниться від перших років в університеті. Якось вдалося перемовитися й з першачками, котрі не раз згадували про масу теорії, котру доводиться вивчати. Куди ж без цього.

Моє бажання здійснилося: вдалося переїхати в іншу країну, вступити до "вишу" й проникнутися студентським життям від А до Ю. Аби завершити освоєння алфавіту, залишилося ще кілька сесій, написати диплом і скласти державні іспити. Всього-навсього. Як би важко не було, я знаю, що докладу максимальні зусилля, аби довести розпочате до кінця. Разом з тим, я вірю, що моя мандрівка у життя тільки розпочалася. Випробовувати себе – це один із найкращих способів себе пізнати і відкрити зовсім з іншої сторони. Не варто зациклюватися на труднощах, варто використовувати можливості й брати від життя все, аби потім ні про що не шкодувати. Адже все (трохи пафосно, але - факт), що нас не вбиває, робить нас сильнішими.