Коли говорить тиша: Як діти з вадами слуху, але наполегливою вдачею, стають успішними

В Ужгородській спеціальній школі-інтернаті нині навчається 78 дітей. У всіх – проблеми зі слухом різного ступеню: хтось чує за допомогою спеціальних апаратів і може спілкуватися усно, для когось основний шлях комунікації – мова жестів. Усі діти, як і в звичайній школі, відвідують уроки, роблять домашні завдання і вчаться за програмою загальноосвітніх шкіл. Єдиний нюанс – навчання у школі триває на рік довше. З дітьми працюють вчителі, які володіють мовою жестів, сурдопедагоги-логопеди.

Навчання вимагання від дітей наполегливої праці, уважності та щоденної роботи над собою та своїми комунікаційними навичками. Можливо, саме таке "загартування" допомагає дітям стати успішними і у позакласній роботі – а такої в школі-інтернаті чимало, варто лише обрати "свою".

"Діти дуже активні, з задоволенням беруть участь у різних заходах. Чи то мистецьких, творчих, чи спортивних. Факультативи і гурткова робота – на високому рівні. Діти проживають у школі і мають багато можливостей реалізувати і розвивати свої вміння, - розповідає директор школи Наталія Бушко. -  На дуже серйозному рівні займаються спортом. З п’ятого класу – спорту особлива увага".

Щодня фахівці "Інваспорту" (система фізкультури та спорту осіб з інвалідністю) безкоштовно займаються з дітьми спортом. Це і легка атлетика, і гірськолижний спорт, футбол, міні-футбол, волейбол. Така увага та щоденна робота дає результати: сімнадцять випускників школи  – у національних збірних. Є безліч майстрів спорту. Є випускники, які беруть участь у Дефлімпійських іграх. Школярі і випускники мають титули кращих футболістів, волейболістів Європи.

"Єдиний нюанс – діти, подорожуючи і відвідуючи різні змагання, пропускають навчання. Але ми розуміємо, що все мусить поєднуватися, тому вчителі підлаштовуються і знаходять вихід з ситуації – працюють з дітьми трохи довше, підлаштовують програму. Школа невелика – лише 78 учнів. Ми, по суті, одна велика сім’я, кожен знає про всіх, відповідно, допомагає і підтримує", – каже очільниця школи.

Аби дати дітям якомога більше навичок, у школі постійно проводяться майстер-класи, заняття, спеціальні уроки із залученням фахівців  різних сфер. До, прикладу, днями до дітей прийшли працівники одного з ресторанів Ужгорода і провели кулінарний майстер-клас з приготування хінкалі. Кожний інгредієнт, кожна дія, кожна нова назва була перекладена та продемонстрована дітям. Після цього учні приступили до роботи. І здивували.

"Дуже уважні. Їхня перевага – вони повністю спрямовують свою увагу на процес і засвоюють усе "на льоту". Тому і такі успішні результаті ми бачимо. Зазвичай діти під час подібних заходів трохи розсіяні і відволікаються. А у цьому випадку – стовідсоткова робота", – розповіла організаторка майстер-класу Уляна.

Педагоги підтверджують: будь-які заняття дають дітям розвиток, практику, уміння. Теорію вони отримують на уроках, але все потрібно підкріплювати власним досвідом. У дітей з вадами слуху дуже розвинена чутливість. І коли вони вже "відчули" процес, то запам’ятовують на все життя. До того ж, будь-яка нова справа збільшує словниковий запас.

В Ужгороді, як і загалом по Україні, батьки можуть обирати: віддавати слабочуючу дитину у спеціалізовану школу для глугих, чи, за принципами інклюзивної освіти, у загальноосвітню школу. І тут педагоги закликають: до вибору потрібно поставитися дуже відповідально, враховуючи рівень залишків слуху, здібності дитини тощо. Бо це матиме колосальний вплив на майбутнє дитини. Не всі батьки готові психологічно віддати дитину до школи глухих. Але якщо з такою дитино вдома не спілкуються жестовою мовою, у майбутньому вона не почувається впевненою у середовищі слабочуючих, адже не може спілкуватися. Тому багато чого залежить, у першу чергу, від ситуації в сім’ї.

Є різна ступінь залишків слуху. Є діти, які можуть навчатися зі слуховим апаратом у загальноосвітній школі (за умов роботи з дефектологом, сурдопедагогом, який буде постійно займатися з учнем). Якщо ж не проводити щоденну роботу, дитина може максимум навчитися читати і писати. Навчити усному мовленню глуху дитину у загальноосвітній школі складно. Щоб людина з вадами слуху могла спілкуватися усною мовою, її все життя має супроводжувати логопед, проводити регулярні заняття і контроль. Це також і щоденна самостійна кропітка робота – підтримувати навички спілкування.

Ще одна специфіка – якщо дитина змалку ізольована від глухих, їй у подальшому буде складно спілкуватися мовою жестів. Адже, щоб вивчити цю мову, як і будь-яку іншу, потрібні час, постійна практика і середовище. Жестова мова має свої нюанси, "говірки" і, навіть, "сленг". До прикладу, у школі є діти, які можуть чути з апаратом, говорити, але між собою учні, в основному, спілкуються саме за допомогою мови жестів. В інтернаті всі вчителі володіють жестовою мовою, також використовують постійно різні візуальні складові – мультимедійні проектори, інтерактивні дошки.

Ще одним аргументом "за" вивчення мови жестів є те, що нерідко випускники у майбутньому знаходять роботу за кордоном. Маючи навички спілкування українською, за кордоном вони не можуть вести бесіду іноземною – а швидко вивчити, чуючи "на льоту" мову і практикувати, такі люди не можуть. У таких випадках людина часто просто перестає спілкуватися з усіма, втрачаючи і ті вміння розмови своєї мови, що вже має. Ситуацію могла би врятувати мова жестів.

Тому яким би не був вибір батьків, кажуть педагоги, варто докладати зусилля і навчити дітей якомога більшої кількості способів комунікації, у тому числі і жестовій мові. Зусилля і робота себе виправдають – діти з вадами слуху завдяки специфіці навчання і вихованню свого характеру, досягають чимало у житті. І можуть бути прикладом, як за будь-яких обставин продовжувати робити свою справу і робити її добре.