Зелені свята - з користю: Подорожуємо святими місцями Закарпаття

Зелені свята починаються з суботи і продовжуються цілий тиждень. Протягом цього тижня багато хто намагається відвідати святі місця. На Закарпатті сьогодні діють 38 православних монастирів і скитів. Найстарші з них починають свою історію з середньовіччя, наймолодші – з початку нинішнього століття. Depo.Закарпаття розповість про три.

Михайлівський чоловічий монастир у Грушеві

Обитель відноситься до найбільш стародавніх монастирів Хустської єпархії. За свідченням істориків "монахи Грушівського монастиря після відходу татар жалілися королю Угорщини Бейлі ІV (1215-1270), що при нападі татар пропали всі їхні документи і грамоти і було пограбовано монастирське майно".

Перший документ про Грушівський монастир датується 1391 роком. Це грецька Грамота, яку видав візантійський Патріарх Антоній. У ній монастирю даровано "Ставропігійне право" (керівне право), в силу якого монастир безпосередньо підпорядковувався візантійському патріарху і був незалежним від сусідніх єпископів, а його намісник мав право над русинами і волохами, що жили в Марамороші і Угочі (нинішня територія Хустського, Виноградівського районів і частина Румунії). Однак у 1556 році Семигородский князь Григорій Баторій передав Грушівський монастир у відання Мукачівських єпископів.

Історики припускають, що монастир проіснував аж до кінця XVII століття. У XVI-XVII століттях Грушівський монастир був важливим центром слов'янської культури. При ньому існувала перші народна і богословська школи. Стверджують, що тут була і перша друкарня. І заснував її Фіоль Івайполь - слов'янський першодрукар видав в 1483-1491 в Кракові перші східнослов'янські книги кириличним шрифтом.

Знаний закарпатський історик М. Лучкай (1843 р.), в половині ХІV ст. визнав існування Грушівської друкарні – дійсним. Після нього вже цілий ряд науковців виразно признає, що існування друкарні в Грушівському монастирі, це не якась там собі байка, але історична дійсність. Монастир в Грушеві перестав існувати в кінці ХVІІІ століття. Тоді, під час війни, Текелія він був захоплений кальвіністами, пограбований і повністю знищений.

Кажуть, що 1997 року, на цій горі почали ставатися дива. Один з мешканців Грушева зрубав 150-річну яблуню, яка росла на тому місці, де стояв монастир, а коли розколов її, то побачив усередині хрест. Після цього, у 1997 році, почалися розкопки монастиря, які проводили науковці з Ужгороду та Бая Маре (Румунія), вони віднайшли фундамент і підвальне приміщення монастиря. Також були знайдені чотири богослужбові книги й "Буквар" закарпатських послушників. На півтораметровій глибині також виявлені старовинні фрески, коричневі уламки стін, залишки кераміки та нетлінні останки.

Ідея відродити монастир народилася у 2001 році. На місці давнього монастиря стоїть кам'яний хрест. Святині монастиря: список чудотворної ікони Пресвятої Богородиці "Всецариця", зроблений на Афоні, частки мощей Києво-Печерських святих.

Свято-Серафимівський жіночий монастир в с. Приборжавське

Обитель постала через подвижництво однієї людини - монаха о. Гермогена, але за тісної співпраці із місцевими жителями. Офіційні документи свідчать, що 29 липня 1933 року священик о. Феодосій Горват із села Синевір урочисто освячує першу монастирську церкву та дубовий хрест біля неї. У 1936 році до о. Гермогена приєднується монах Серафим. У грудні 1938 року за благословенням архієпископа Савватія обитель стає жіночою, а засновник та будівничий о. Гермоген залишається в ній духівником.

Відсутність нормального житла, постійна нехватка харчів, віддаленість від села могли злякати будь кого, але не сестер. Саме в таких екстремальних умовах під мудрим керівництвом духівника гартувався характер дівчат, які вирішили присвятити своє життя служінню Богу. Друга світова війна на щастя обминула обитель, яка незважаючи на складні умови життя не тільки вистояла, а й продовжувала сіяти зерно правди Божої в широкі народні маси. Слух про монаха, який молитвами допомагає зцілитися вірникам, швидко поширився серед людей, тим самим притягуючи до себе вірників не тільки навколишніх сіл, а й з більш віддалених куточків краю.

Історія діяльності обителі за часи радянської влади наповнена як світлими так і трагічними сторінками. Фактично за радянського часу скит досяг максимального свого розвитку - загальна кількість сестер нараховувала 21 монахиню та послушницю, було збудовано та розписано нову кам'яну церкву, зведено двоповерховий житловий корпус, чималим було і монастирське господарство. Але політика держави у релігійному питанні не залишила обителі шансу на існування. У 1959 році обитель було ліквідовано. Деякий час будівлі пустували, а пізніше на базі колишнього скиту утворили літній оздоровчий піонерський табір, який, до речі, користувався популярністю не тільки серед закарпатських дітей. У ньому залюбки відпочивали кияни. Одну літню зміну тут проводили діти з Угорщини.

Пройшло уже майже 20 років з часу відновлення і 75 років з часу заснування Свято-Серафимовського монастиря. Багато чого змінилося за цей час. Зараз тут уже ніщо не нагадує про той невеликий скит на лісовій галявині, затиснутій з усіх сторін лісом. Змінилося все - навколишні галявини на яких сестри саджали городину перетворилися на добре впорядковані поля, тоненькі смерічки, дбайливо посаджені сестрами виросли у великі, могутні дерева, а маленьку дерев'яну церкву замінив красивий кам'яний храм увінчаний золотими куполами. Та на щастя не змінилася, не втратилася духовна чистота обителі.

Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир у с. Бедевля

Монастир розташований неподалік від села Бедевля, на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид на Тячів і околиці. Історія заснування Свято-Іоанно-Предтеченського чоловічого монастиря свідчить про те, що він був відкритий трудами і стараннями ієромонаха Боголіпа (Церковника). Після Першої Світової війни о. Боголіп, у сані ієромонаха, повернувся з Росії у с. Бедевлю, де його було призначено сільським священиком. Через декілька років після цього жителі с. Дубового, разом зі своїм настоятелем храму ієромонахом Миколаєм (Мадяром), вирішили відкрити у своєму селі чоловічий монастир. Отець Боголіп схвалив цю ідею та отримав від архієпископа Савватія благословення на будівництво, яке розпочалось у 1925 році. До осені наступного 1926 року було збудовано невеличку церкву. У 1927-му був збудований дерев'яний корпус на 14 келій та господарчі приміщення.

У післявоєнні роки, 1955 року, монастир у Бедевлі було реформовано з чоловічого на жіночий – монахів розіслано по парафіях, а туди поселили черниць. 1963 року радянською владою монастир, як і багато інших, було закрито. Лише восени 1991 року трудами колишньої насельниці монахині Віри (Молнар) цей монастир було знову відкрито як жіночий.

Навесні 1992 року було вирішено відкрити у Тячівському районі чоловічий монастир. 5 серпня 2001 року, на свято Почаївської ікони Божої Матері, єпископ Хустський і Виноградівський Іоанн освятив престол і великий храм в ім'я Іоанна Хрестителя. Зараз тут проживає 16 монахів, які у вільний від молитв час вишивають ікони бісером.

У монастирі знаходяться шановані благодатні ікони: "Почаївська", "Всіх скорботних Радість", св. мч. Трифона, Іоанна Хрестителя зі святими мощами.