ЛЧ 2018
Євробачення
Обличчя
Сектор
Спепроекти
Країна Укропів

Закарпатські вояки: Війну треба закінчувати на Сході, щоб не починати її на Заході

Антон Гайтанжі та Микола Марчишак - бойові побратими. Молоді та завзяті, вони були в найгарячіших точках АТО та бачили пекло. В обох горять очі та є бажання змінювати країну на краще
Depo.
6 червня 2015 14:00
ФОТО: depo.ua
Закарпатські вояки: Війну треба закінчувати на Сході, щоб не починати її на Заході
Закарпатські вояки: Війну треба закінчувати на Сході, щоб не починати її на Заході

Днями вони повернулися із Будапешта, де проходили реабілітацію. З кореспондентом Закарпаття.depo.ua хлопці поділилися спогадами та враженнями. Розмова вийшла емоційною...

Про себе і східняків

Закарпатські вояки: Війну треба закінчувати на Сході, щоб не починати її на Заході - фото 1

Микола: "Мирне населення було до нас жорстоким"
Мене призвали до Збройних Сил України під час першої хвилі мобілізації. У квітні минулого року принесли повістку, я пройшов медкомісію, а вже наступного дня поїхав служити в 51-у механізовану бригаду, яка дислокується у Волинській області. Після трьох тижнів навчань на полігоні нас відправили на Схід. Боронили ми Іловайськ та прилеглі території. 24 серпня нас оточили російські військові - московсько-десантна дивізія, обстрілювали із артилерії. Два дні ми були в оточенні, тримали оборону. Базу та 90% техніки знищили. 26 числа,не дочекавшись підкріплення, потрапили в полон до російських військових. Вони відкрито розповідали, що були в Криму, так звані "зелені чоловічки". Вороги протримали нас майже три доби, з нас не знущалися. Зрештою, погрузили в КамАЗи і перевезли в місто Сніжне Донецької області. Коли ми вийшли з машини, нас зустріли озброєні люди з шевронами Новоросії та ополчення Донбасу. Тут ми вже отримали велику дозу негативу від населення, так би мовити "мирного", подекуди навіть вони були жорстокіші, ніж терористи. Ворог нас особливо не пригнічував, може боявся, бо тільки в Сніжному було наших полонених 227. Правда, до артилеристів було зовсім інше ставлення - їх били, виводили до людей на знущання. Командир артилерії 51 бригади дотепер в полоні - забутий державою. Я там пробув три тижні. 17 вересня нас, чотирьох закарпатців, повернули з полону, а через тиждень ще одного краянина. Дослужував вже тут, у 15 батальйоні в Ужгороді. Зараз вже демобілізований.

Закарпатські вояки: Війну треба закінчувати на Сході, щоб не починати її на Заході - фото 2

Антон: " Я гордий з того, що служив саме у 15-ому гірсько-піхотному батальйоні"
Я кадровий офіцер. Наш батальйон ще в березні місяці минулого року виїхав на Схід, я - восени. Наша база була вісім кілометрів за Дебальцевим, в смт. Чернухіно. Я рахую, що ми були щитом для Дебальцева, воно б на багато більше постраждало, якби не ми. В лютому я отримав поранення і мене вивезли звідти. Зараз батальйон знову виїхав, військові дуже підготовані і морально, і фізично, і технічно. Всі чотири місяці ми ділилися харчами з дитячим будинком, школою та в'язницею в Чернухіно. Якщо кудись виїжджали набирали в машину топлене молоко і по дорозі роздавали дітям. Місцеве населення ставилося до нас по-різному, тому з особливим, теплом згадую деякі зворушливі моменти. В Дебальцевому був один магазин "1000 дрібниць". Власники там чоловік та дружина - щирі українці, вони навіть не хотіли брати від нас гроші за те, що ми купували. А одного разу, перед селом в полі зупинив нашу машину чоловік у віці. Ми до таких ситуацій ставилися обережно, автомати взяли, а то чоловік з дому приніс куртку, валянки, пальто і дві банки компоту. Ми спочатку відмовлялися брати, бо у нас все було, але він дуже просив забрати речі.


Про командирів та рядових

Антон: "Це вдома військових так вирізняють по статусу, а в АТО, коли приїжджають,стають всі братами та рідними"
Якщо людина настроєна, що вона йде боронити свою батьківщину, вона сильно відрізняється від тої, яку притягли за вуха. А на Сході всі герої, нема ніякої різниці, там всі сидять разом в одному окопі. Це вдома військових так вирізняють по статусу, а в АТО, коли приїжджають,стають всі братами та рідними. Там солдат прикриває офіцера, а потім офіцер все кидає і прикриває солдата, ніхто не дивиться на погони.
Микола: "Я вважаю, що такі люди повинні керувати Збройними Силами України"
У нас був командиром підполковник Марко - заступник обласного воєнкома. Це просто людина з великої букви, я вважаю, що такі люди повинні керувати Збройними Силами України. Він дійсно патріот. Будучи на посаді замполіта бригади він ні одного дня не провів у штабі, постійно їздив з хлопцями і в розвідки, і в бої.

Антон: "Василь Зубанич - це своєрідна і жорстка людина, але він вмів і знав, як поводитися з солдатами"
У нас командиром був вже нині підполковник Василь Зубанич. Це своєрідна і жорстка людина, але він вмів і знав, як поводитися з солдатами. Командир до нас ставився не тільки як військовий офіцер, а ще й як людина. Цим ми вирізнялись від багатьох. Зубанич має залізну руку, у нас все було організовано - їжа, боєприпаси, пальне.

Про забезпечення

Микола: "Покажіть мені таку військову частину, яка не має що їсти"
Опікувалися нашим батальйоном волинські волонтери. Але не можу сказати, що держава взагалі не піклується військовими. Мені прикро, коли чую, як військові говорять, що нема харчів. Покажіть мені таку військову частину, яка не має що їсти. Продукти харчування є, просто треба усвідомити, що йде війна, і по кілограму м'яса на обід не буде. Багато тримається і на волонтерах. Якщо на початку командування не могло забезпечити бійців там тактичними окулярами, коліматорними прицілами, "нічняками", тепловізорами, то волонтери потихеньку все почали підвозити.

Антон: " Інколи було смішно, коли ворог випускав три повні машини "Граду", то від нас до них летіло тільки декілька ракет"
Мені також дуже дивно, коли говорять в ЗМІ, що країна не забезпечує нічого - це все брехня! Продукти, пальне, боєприпаси - все держава забезпечує. Могли виникати проблеми з транспортуванням, але це залежить від командира, бо є командири, які просять, а є, які вимагають. У нас це питання ніколи не обговорювалося навіть між солдатами. Артилерія та "Гради", звичайно у ворога потужніші. Навіть інколи було смішно, коли ворог випускав три повні машини "Граду", то від нас до них летіло тільки декілька ракет. Ще дуже багато безпілотників, ми тільки два чи три збили.

Про побратимів

Антон: " Є люди, які закарбувалися в пам'яті, мабуть, назавжди"
Є люди, які закарбувалися в пам'яті, мабуть, назавжди. Був з нами один старший прапорщик Олег Циганчук, котрий уже давно в армії служить, але посад умав штатного працівника, зі зброєю ніколи справ не мав. Коли сталася жорстка та критична ситуація я бачив, як людина, може, вдруге в житті взяла в руки автомат, але в ньому прокинувся якийсь супер-мен. Він не відрізнявся від спецназівця нічим, такі речі творив - чудеса. Ще був Ігнатишин, ця людина дивує всіх. Військовий уже з березня минулого року в АТО. Йому близько 25 років. Герой був і в луганському аеропорту, і з нами в Чернухіно - стояв на самому блокпості три місяці, в такому місці, де не було ні хвилини, щоб його не штурмували. У Ігнатишина в підпорядкуванні було близько 100 чоловік, все тримав і контролював, такий молодець. Він і до тепер тримає. На жаль, військовий не нагороджений нічим, не бачать його.

Про бойовий дух

Микола: "Ми вміли воювати з народження, просто не практикували"
Я багато чую: українці не вміють воювати. Так, у нас не було військових ситуацій , але ми вміли воювати з народження, просто не практикували. Я йшов на штурм Іловайська із полком спецназу. Там бойовий дух у хлопців просто зашкалює, військові налаштовані по-бойовому, порвали б усіх, хто говорить сказав про нашу державу погане. У нас бойове братство з десятками військових побратимів з усієї країни. Ми всі розуміємо, якщо не воювати там, доведеться воювати тут.

Антон: "Нічого не помінялося, стоять там наші, їх обстрілюють"
Ніякі домовленості не діють. Я не бачу щоб держава виходила з ситуації. Нічого не помінялося, стоять там наші, як їх обстрілюють. Але ми переможемо.

Микола: "Не дай Бог, люди, щоб хтось із вас побачив цю війну"
На Закарпатті багато людей говорять, що це не наша війна, бо ми далеко від Сходу. Вона не ваша, бо хлопці там стримують її. Не дай Бог, люди, щоб хтось із вас побачив цю війну.