Від ста недуг: Як закарпатський леквар може гуртувати родину і творити дива

У серпні Закарпаття вітатиме гостей чергового, уже традиційного, фестивалю лекварю в закарпатському селі Геча. А до того часу спробувати солоденького можна в першому в Україні та Східній Європі музеї лекварю (сливового повидла). Музей уже добре відомий в Україні.  Інтер'єр оформлено місцевим скульптором Михайлом Колодкою, а також він є автором пам'ятника свині-мангалиці, що встановлено зліва від входу до музею, а справа, від того ж таки входу встановлено пам'ятник леквару. 

Крім традиційного варення зі слив, полуниці, та черешень, є справді екзотичні - з ківі, дині та манго. Країни, звідки їх привезли, також вражають своєю різноманітністю: від близької нам Угорщини, до заокеанської Чилі. До речі, леквар можна продегостувати. Біля входу в музей є симпатична свинка, вгодована сливами, які не підійшли на леквар, а на "п'єдесталі" - той самий закарпатський леквар.

Біля входу в музей знаходиться симпатична свинка, вгодована сливами, які не підійшли на леквар, а на "п'єдесталі" - той самий закарпатський леквар.

Леквар, лекварь - традиційне закарпатське сливове повидло, дуже густе, оскільки цілий день (і часто-густо ще потім ніч) його варять у мідних казанах чи тазиках на відкритому вогні до темно-синього, майже чорного кольору. Це слово іноді використовується у значенні невідомої і дуже небезпечної місцини, куди час від часу всі пропадають. Коли довго когось немає, кажуть: "Упав у леквар".

Зварити леквар по-справжньому - це справа не п'яти хвилин на газовій плиті та "желинкою" в жмені. Для багатьох закарпатських сімей це цілий ритуал, до якого ретельно готуються. Варіння леквару - це приємна метушня великої родини, це особливий запах і особливий смак. Звісно ж, ще й незабутні враження та довгі спогади. Приблизно такі, як у вірші Михайла Чухрана "Леквар":

В дитинстві леквар на дворі из слив варили;
Як шаркань (дракон - ред.), дым летів горі двадцятикрылый.
В котлі кыпіло, як смола у пеклі всподі, (всередині - ред.)
А я крав леквар из котла, малинький злодій.

Раз на рік, як правило, у серпні, для варіння леквару збирається вся родина. Господар у саду вириває яму, готує дрова для вогнища, встановлює велетенський казан. Гуртом збирають врожай, а ось звільнити плоди від кісточок - справа жіночих рук. Далі чоловіки засипають очищені від кісточок відбірні сливи. у казан, заливають водою, розпалюють вогнище і починається майже магічний процес.

Закипілу сливову масу треба безперервно помішувати спеціальним дерев'яним інструментом, схожим на весло. Деякі вмільці "автоматизовували" мішалку - виходив такий собі лекваровий агрегат. Мішають, як правило, безперервно (щоб не пригорів), до повного її загустіння. Цей процес, залежно від кількості слив, може забирати 7-8 годин, а може і всі 25-30. Ось чому збирається вся родина - щоб підміняти одне одного.

Та навіть якщо, за багатьох причин, родина зібратися не може, закарпатці знають вихід - збираються по-сусідськи. Поки варення вариться, жінки, помішуючи його, вишивають, співають, пліткують. Чоловіки вартують вогонь і жінок, аби не поснули. Допомагають охоче, бо наступний день був їхнім: із невикористаного минулорічного леквару дружини варили слив'янку (самогон). Тож чоловіки, сповнені гордовитим "безнаснікуди" ще протягом тижня частували один одного хмільним напоєм.

Зі 100 кілограмів слив наварюють 50 літрів густого леквару. Цукру не додають. Якщо леквар не вивалюється з перевернутої ложки - значить, уже готовий У скляній тарі він може зберігатися і 2, і 3 роки, а ось у глиняних горщиках - цілих 10.

Сливовий леквар - смачний і корисний. Принаймні, закарпатці в цьому не сумніваються ні на хвильку. Ним годують навіть немовлят. З повидлом господині готують чимало страв - калачі, вареники, тістечка й пиріжки. Найсмачніші - сливові кнедлики. Закарпатці впевнені, що леквар ще має й лікувальну дію. Зокрема, підвищує імунітет та лікує від 100 недуг, особливо взимку. Це в першу чергу хвороби, пов'язані з травленням, та простудні.

Закарпатський леквар куштували навіть в Азії. На запрошення Південнокорейської федерації органічного руху закарпатський фермер Павло Тізеш брав участь у міжнародній виставці органічної сільськогосподарської продукції.

"Я повіз до Кореї наш леквар трьох видів та сироп і виставляв їх протягом тижня на окремому стенді", - розповідав Павло. Солодкою органічною продукцію закарпатця майже одразу зацікавилися менеджер китайської фірми, яка володіє мережею з 90 ресторанів, а також представник В'єтнаму. Вони висловили побажання укласти господарські договори, щоб імпортувати її із Закарпаття.

До речі, слово "леквар" закарпатці використовують і в значенні "пропав". Коли довго когось немає, вони кажуть "упав у леквар". Бажаємо не пропадати, а приїжджати на Закарпаття, щоб смакувати леквар і отримувати незабутні враження.

ФОТО: Igor Melika