Велика вода і маленькі люди: Як вберегти Закарпаття від паводків

160 мільйонів гривень збитків, 93 підтоплені будинки, три – зруйновані. Пошкоджені п'ять кілометрів доріг і понад 50 мостових переходів, 48 лісових мостів зруйновані. Одна людина пропала безвісти (чоловік, що намагався врятувати від стихії коня, ймовірно, загинув, але тіло поки не знайшли). Така коротка статистика липневого паводка, що пронісся Рахівським районом Закарпаття.

Цифри можуть здатися не надто вражаючими, особливо на фоні перших катастрофічних паводків, які Закарпаття пережило в 1998 та 2001 роках. Але біда в тому, що за останні 10–12 років кількість паводків помітно зросла – вони заливають Закарпаття щороку, а іноді й двічі на рік. І на фоні періодичних зведень про завдані стихією збитки виникає закономірне питання – чи реально вберегти Закарпаття від великої води? Відповідь – ні. Але цілком можливо мінімізувати її руйнівні наслідки.

Збереження лісу – не гарантія

Думки експертів, науковців чи простих людей, висловлені в ЗМІ та соцмережах щодо мінімізації катастрофічних наслідків паводків у Карпатах, зводяться до двох головних тез. Перша – це зменшити (аж до повного припинення) вирубки лісу, друга – необхідність (аж до примусової) страхування житла в потенційно небезпечних районах.

Однак обидва методи з об’єктивних причин не здатні врятувати область від стихійного лиха чи бодай вирішити питання компенсації за завдану шкоду. Теперішній паводок у Німеччині показав, що навіть супербережливе ставлення до лісу не є гарантією від катастрофічних наслідків стихії. Ліс – сам по собі відновлювальний ресурс, тому його можна й потрібно використовувати, це дає величезний економічний ефект. На Закарпатті в лісопереробній галузі задіяно близько 30 тисяч працівників та їхніх сімей, і якщо уявити, що лісова галузь зупиниться, то ці люди залишаться без засобів існування й поповнять армію заробітчан.

Водночас жахливі кадри паводкової хвилі, яка несе вимиті з лісу відходи деревини, наочно демонструють, якими методами ведеться лісокористування в Карпатах. Парадокс у тому, що вимите річкою сміття не становить загрози, більше шкоди завдають покинуті лісниками чи селянами відходи деревини, що залишилися у верхів’ях течії. Саме вони, зібрані в купи бурхливими зливовими потоками, створюють загати й штучно піднімають рівень води, яка несеться на людське житло. Тому методи господарювання в лісі слід міняти, причому кардинально. Це певною мірою мінімізує руйнівні наслідки паводків, однак жодним чином не вплине на їх виникнення.

Масове страхування житла

Не може бути панацеєю від стихії й страхування, яке є лише одним зі способів компенсації за вже завдану шкоду. Масово охопити страхуванням житло в ризикових зонах Закарпаття неможливо з кількох причин. Перша – від паводків страждають переважно високогірні, найбідніші райони області, де в людей банально немає грошей. Друга – страхові компанії дуже неохоче страхують житло і майно в ризикових зонах, а якщо і йдуть на це, то за підвищеними ставками.

Нарешті, третя причина, про яку майже ніхто не говорить – маса житла у високогірних районах збудована нелегально або напівлегально: без дозволу сільради (хоча сільради залюбки видають дозволи на будівництво безпосередньо на берегах річок – і це теж велика проблема), на землі неправильного призначення, не здане в експлуатацію тощо. А документально не оформлене житло не тільки не можна застрахувати, на нього навіть матеріальну допомогу важко видати.

Будівництво в ризикових зонах – дуже давня проблема, яку сільські, селищні чи міські ради принципово не хочуть вирішувати, щоб не сваритися зі своїми виборцями. З цієї ж причини вони не спонукають людей принаймні почистити стічні канави й рівчаки біля городів, щоб швидше пропустити стічні води. А коли приходить паводок, найбільше страждають самі ж виборці.

Непрофесіоналізм влади часто стає додатковим негативним "бонусом" до стихійного лиха. Закарпатська ОДА вже заявила, що звернеться до уряду по допомогу в подоланні наслідків паводка, однак досвід показує, що користі від цього буде мало.

Рік тому, у червні 2020-го, Західну Україну також накрив руйнівний паводок. Тоді загальна сума збитків на Закарпатті склала 338 мільйонів гривень, а уряд виділив для компенсації всього 67 мільйонів із Резервного фонду, тобто менше ніж 20% від потреби.

Та навіть ці смішні кошти влада не спромоглася використати в повному обсязі. Загалом із 67 мільйонів до кінця року не освоїли 23,7 мільйонів тобто 35% усіх грошей. Умови використання коштів Резервного фонду такі, що не освоєні до кінця року гроші повертаються в держбюджет. Таким чином торік через непрофесіоналізм обласних чиновників область безповоротно втратила понад третину виділених урядом коштів для ліквідації наслідків паводка. І чомусь немає жодних сумнівів, що цьогоріч буде так само.

Досвід попередніх паводків

Світовий досвід (у першу чергу таких країн як Нідерланди) показує, що найбільш ефективний спосіб захисту від великої води – це будівництво берегоукріплень, дамб, польдерів, систем водовідведення, регулювання русел. Після катастрофічного паводка 1998 року, у результаті якого загинуло 17 закарпатців, майже 2700 будинків зруйновано вщент, а в зоні стихійного лиха опинилася третина населення області, уряд створив комплексну державну програму протипаводкового захисту "Тиса".

Однак більш-менш задовільно вона фінансувалася лише до 2010 року, далі фінансування ставало все меншим і меншим. Цьогоріч на "Тису" передбачили близько 20 мільйонів, тоді як для повноцінного виконання програми необхідно близько 150 мільйонів щороку. Паспорти програми досі не розписані, гроші в кращому випадку надійдуть у жовтні чи листопаді, тому їх або не встигнуть використати, або ж виконані наспіх роботи будуть неякісними.

При тому що роботи, проведені в перші роки програми "Тиса", довели свою ефективність. У березні 2001 року Закарпаття накрив другий катастрофічний паводок, і хоча рівень води був значно вищий, ніж у листопаді 1998-го, руйнівні наслідки виявилися набагато меншими. Тому що практично всі збудовані дамби й берегоукріплення витримали натиск води і вберегли села й міста від затоплень.

Фахівці підрахували, що превентивні протипаводкові заходи коштують у сім разів дешевше, ніж ліквідація наслідків стихії. Що може бути кращим аргументом? Необхідні гроші для захисту гірських територій від паводків у держбюджеті є, в межах країни це не такі вже й великі суми. Однак їх воліють витрачати на інші проєкти, так звані "повітряні замки".

Фото: ГУ ДСНС у Закарпатській області

Читайте також: Паводок на Закарпатті знищив 54 мостові переходи.