Страхітлива трагедія "радянського "Титаніка": Як загинув лайнер "Адмірал Нахімов"

 

35 років тому, в ніч на 1 вересня 1986 року після 23-ї години в Цемеській бухті неподалік Новоросійська вантажний сухогруз "Петр Васев" таранив пасажирський пароплав "Адмірал Нахімов". За вісім хвилин після зіткнення туристичний лайнер, що виконував круїз по Чорному морю, пішов на дно. Із 1234 пасажирів та членів екіпажу разом із кораблем потонули 423 людини, ще два водолази загинули через кілька днів під час пошукових робіт. Аварія в Цемеській бухті стала найбільшою катастрофою в історії Чорноморського флоту, а західна преса назвала її страхітливою трагедією "радянського "Титаніка". 1986-й для Радянського Союзу взагалі був зловісним – за кілька місяців до катастрофи на Чорному морі вибухнув Чорнобиль…

 

Серед пасажирів "Адмірала Нахімова", котрі змогли врятуватися, було подружжя ужгородських лікарів – Юлій та Марта Боршоші. Пані Марта й зараз проживає в Ужгороді, вона погодилася поділитися спогадами про ту страшну аварію з Depo.Закарпаття.

 

"Перед поїздкою мені приснився поганий сон, який виявився віщим"

 

Подружжя Боршошів потрапило на "Адмірал Нахімов", можна сказати, випадково. Влітку 1986 року Юлію Боршошу, котрий очолював друге хірургічне відділення обласної лікарні,  запропонували туристичну поїздку в Угорщину та Югославію. Однак на стадії оформлення документів у виїзді за кордон несподівано відмовили (можливо, через родичів, що проживали в Югославії). Після цього профспілка як компенсацію запропонувала лікарю дві путівки в морський круїз Чорним морем на пароплав "Адмірал Нахімов".

 

"Я не хотіла їхати і погодилася, тільки щоб не засмучувати чоловіка, – згадує Марта Боршош. – Перед поїздкою мені приснився поганий сон – ніби я стою в ріці, вода піднімається все вище, досягає грудей, шиї, підборіддя, а навколо плавають якісь дошки. Сон багато в чому виявився пророчим... У кінці серпня ми зібрали речі, поїхали поїздом в Одесу й піднялися на борт "Адмірала Нахімова".

 

У лайнера дуже цікава історія. Його побудували в Німеччині в 1925 році й спустили на воду під назвою "Берлін". До Другої світової війни розкішний корабель здійснював трансатлантичні рейси в США, його пасажирами зазвичай були багатії по обидва боки океану. Під час війни нацисти перетворили судно на плавучий госпіталь Третього рейху, однак у 1945 році "Берлін" нарвався на міну біля латвійського порту "Лієпая" й затонув на невеликій глибині. Через два роки його підняли радянські морські фахівці й відбуксирували на верфі Німецької демократичної республіки. А після ремонту "Берлін" перейменували на честь російського флотоводця Адмірала Нахімова й передали цивільному флоту СРСР. З тих пір пароплав використовували як круїзне туристичне судно на міжнародних та внутрішніх рейсах.

 

Лайнер "Берлін" у 1920-х роках

 

"Маршрут нашого круїзу був такий: Одеса – Ялта – Новоросійськ – Сочі – Батумі і назад в Одесу, – продовжує Марта Антонівна. – Після відплиття з пасажирами зустрівся капітан і сказав у своєму вітальному слові, що це, напевно, передостанній рейс корабля. "Адміралу Нахімову" було понад шістдесят років, пароплав пройшов уже кілька ремонтів, і в найближчому майбутньому його планували перетворити на музей. Нам дісталася каюта на кормі. Круїз був спланований таким чином, що вночі "Нахімов" плив, а день пасажири проводили в портових містах. Ранок другого дня ми з Юлієм зустрічали на палубі, милуючись освітленими ранковим сонцем хребтами Кавказу. Пароплав входив у Цемеську бухту, наближаючись до Новоросійська. Море було дуже спокійним, навколо кружляли чайки, а на щоглі попереду несподівано сіли два лелеки. "Ой, поганий це знак, – сказала жінка похилого віку, що стояла поруч. – Лелеки на кораблі віщують нещастя". Ми з чоловіком лише посміхнулися – яке нещастя? Чудова безвітряна погода, оксамитовий сезон... Після екскурсії по Новоросійську й купання на місцевому пляжі ми, стомлені від нових вражень, піднялися на борт. Від берега несподівано повіяв вітер, море заштормило, а небо після заходу сонця набуло багряно-червоного відтінку. Корабель відчалив із невеликим запізненням, а через якийсь час зупинився й підібрав пасажирів із катера. Пізніше ми дізналися, що це був начальник управління КДБ в Одеській області Анатолій Крикунов із дружиною, дочкою й онуком. Під час катастрофи всі вони загинули.

 

 

У СРСР пароплав використовували як круїзне туристичне судно на міжнародних та внутрішніх рейсах

 

Особливо жахливою була доля дітей, котрих батьки зачинили на ніч у каютах, а самі пішли на розважальну програму

 

"Щовечора пасажирам "Нахімова" пропонували святкову або розважальну програму, 31 серпня, зокрема, вшановували ветеранів, – розповідає Марта Боршош. – Ми з чоловіком спустилися в каюту близько 11 вечора, і я, переодягнувшись у піжаму, вирішила переглянути куплені в Новоросійську газети й погортати книгу. Чітко пам'ятаю, що в одній із газет була стаття про аварію радянського пасажирського лайнера "Михайло Ломоносов", що сів на мілину біля Нової Зеландії, а книга якогось болгарського письменника називалася "Якщо помирати, то стоячи". Раптом корабель здригнувся від сильного поштовху, наче в поїзді на повному ходу зірвали стоп-кран. Із тумбочки посипалися речі, а чоловік ледве втримався на верхній полиці. Відразу погасло світло. Через кілька секунд стався ще один поштовх, почувся відчайдушний жіночий крик, що обірвався різко, наче перерізаний гільйотиною. Спалахнуло світло і знову все потонуло в мороці…"

 

Як згодом встановило слідство, о 23:12 у відкритому морі за 13 кілометрів від Новоросійська у пароплав "Адмірал Нахімов" врізався величезний суховантаж "Петр Васев", який перевозив пшеницю з Канади. Форштевнем і бульбом суховантаж розпоров борт пароплава, зробивши в ньому величезну пробоїну площею 84 квадратні метри. У машинне відділення, трюм, продовольчі склади та ємності з пальним "Адмірала Нахімова" хлинула вода, судно одразу почало западати на правий борт.

 

Капітани кораблів знали, що йдуть на зближення, вони вели по рації перемовини, однак думали, що розминуться на відстані близько кілометра. Коли ж члени екіпажів побачили, що зіткнення неминуче, виправити курс уже було неможливо. До катастрофи призвела злочинна самовпевненість і недбалість капітанів обох суден.

 

 

Після аварії суховантаж "Петр Васев" кілька разів перейменовували

 

"Сусіди вибігли в коридор, за ними чоловік, а я швидко накинула на піжаму костюм і намацала в шафі рятувальний жилет, – пригадує Марта Антонівна. – Корабель став нахилятися вправо, десь із боку чувся голосний шум, наче від водоспаду чи реактивного двигуна. У каюту вбіг Юлій. "Марто, де ти? – крикнув він. – Треба рятуватися, я тільки візьму документи й гроші!" "Які документи й гроші? – обірвала я його. – Біжімо нагору". Ми вийшли в коридор, у який уже із шумом вливалася вода, навпомацки добралися до гвинтових сходів і піднялися на напіввідкриту палубу. А з боку центрального входу доносилися тупіт ніг і крики розпачу. Багато людей бігли на закриту палубу, де їх чекала пастка. Крен корабля досяг близько сорока градусів, ми ледве добралися до дерев'яних поручнів. Чоловік перестрибнув через них і подав мені руку, але навіть із його допомогою я ніяк не могла перебратися через цей високий бар'єр. Підбіг чоловік із закарпатської групи й підсадив мене. "Стрибайте в море, – крикнув він. – Корабель швидко піде на дно". До води було метрів десять, це приблизно третій поверх багатоповерхівки, об борт билися 3-метрові хвилі. Юлій вирахував момент, щоб нас не прибило до борту, смикнув мене за руку, і ми стрибнули вниз. Навколо падали якісь уламки, нами кидало по хвилях, немов трісками, але ми все-таки спромоглися відплисти від корабля метрів вісімдесят. "Поверни голову", – вигукнув Юлій. Я оглянулася й побачила, як труба "Нахімова" швидко занурюється в море, а навколо неї збирається величезна гора води.

 

Величезне судно пішло на дно всього за вісім хвилин – цьому сприяла величезна пробоїна і відкриті ілюмінатори в каютах на нижніх палубах. Останні хвилини корабель охопила справжня паніка – люди не знали, куди бігти, як рятуватися і в темряві давили одне одного. Особливо жахливою була доля дітей, котрих батьки зачинили на ніч у каютах, а самі пішли на розважальну програму. У них не залишилося жодного шансу на порятунок.

 

Загалом на борту "Нахімова" було 1234 людини. У результаті катастрофи загинули 359 пасажирів (у тому числі 23 дітей до 16 років) і 64 члени екіпажу – разом 423 людини. Впродовж наступних кількох днів загинули ще два водолази, задіяні в пошукових роботах. На суховантажу "Петр Васев" ніхто не постраждав.

 

 

"Адмірал Нахімов" на дні Цемеської бухти

 

Якийсь молодий чоловік, весь час кричав: "Знайдіть мою дружину, це була наша весільна подорож…"

 

"Борсаючись у воді, ми побачили неподалік у темряві громадину іншого корабля, – розповідає Марта Боршош. – Поруч із нами почувся крик: "Допоможіть! Тону!" Метрів за шість з'явилася голова якоїсь жінки. Ми підпливли, і чоловік подав свою руку зі словами: "Хапайтеся за руку, тільки не чіпайте мою шию". Це була дівчина років двадцяти з круглими від страху очима. Недалеко виринула триметрова дошка, і ми разом схопилися за неї. "Спасибі вам, – сказала дівчина чоловіку. – Ви – мій другий хрещений". Знайдена дошка додала нам духу, адже рятувальний жилет був лише в мене. Я навіть пожартувала: "Куди тепер попливемо – у Новоросійськ чи Стамбул?" Але більшу частку часу ми намагалися мовчати, кожне слово віднімало сили. Вода навколо була вкрита плівкою мазуту й фарби. Поруч плавали надувні плотики, але коли ми просилися на борт, нам відмовляли, кажучи, що немає місць. Хоча в один із плотиків поклали навіть тіло загиблої жінки. Місце аварії почали освітлювати з берега потужними прожекторами, сюди рушили рятувальні судна. Поки вони допливли, ми пробули у воді понад годину. Врешті решт нас підібрав буксирний катер. Вибратися на нього по канату перемазаними мазутом і знесиленими руками було дуже важко. Один із врятованих, молодий чоловік, весь час кричав: "Знайдіть мою дружину, це була наша весільна подорож…" За годину катер доплив до берега, і ми з величезним полегшенням ступили на тверду землю.

 

Весь причал був оточений людьми в уніформі. Нас відвели в один із залів морського порту, де вже знаходилися кілька груп врятованих. Люди були в такому вигляді, у якому їх застала аварія – у спортивних костюмах, майках і трусах, вечірніх нарядах, усі перемазані мазутом і фарбою. Хтось сидів із широко розплющеними очима в ступорному стані, хтось ридав за зниклими рідними, інші не приховували радості, що залишилися живими. Один із автобусів відвіз нашу групу в готель "Чорноморський". Після поселення я намацала в кишені носовичок і кілька монет, всього 80 копійок. Це були всі речі, що залишилися в нас після катастрофи…"

 

Обох капітанів засудили до 15 років позбавлення волі, однак жоден із них не добув термін повністю

 

Ранком усіх потерпілих у готелі допитував слідчий, котрий попередив, що про аварію поки нікому говорити не можна. Після обіду Марта Боршош відправила додому нейтральну телеграму: "Ми живі-здорові, живемо в новоросійському готелі "Чорноморський".

 

"Слідчий попросив нас поїхати на опізнання загиблих із групи закарпатців, – продовжує Марта Антонівна. – У морг звезли близько вісімдесяти тіл, поряд у великих целофанових мішках лежали підібрані у воді речі. Чоловік не дозволив мені зайти всередину. Потім він розповів, що трупи складали штабелями, тому розпізнати когось було неможливо. Особливо йому врізалася в пам'ять дівчинка років семи, котра в білому платтячку лежала в ординаторській і притискала до себе ляльку... У готелі на той час розгорнули кіоск "Курортторгу", аптеку, оптику. Кожен із врятованих міг вибрати одяг і взуття на суму до ста карбованців, одержати необхідні ліки. Після обіду нам видали по 20 карбованців на дорожні витрати і спеціальним поїздом відправили додому. У Києві поїзд простояв півдня, і місцеві бабусі-торговки, довідавшись, яких пасажирів він везе (у пресі вже з'явилися повідомлення ТАРС про аварію), підходили й безкоштовно пропонували продукти...

 

Справа про морську катастрофу в Цемеській бухті набула величезного резонансу, тільки потерпілих у ній виявилося кілька тисяч чоловік, мешканців дев’яти республік тодішнього СРСР. Тому слідство не затягували. У березні 1987-го в Одесі відбувся суд над капітанами обох кораблів. І Вадима Маркова – капітана "Адмірала Нахімова", і Віктора Ткаченка – капітана "Петра Васева", визнали винними в порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту" (ст. 85 кримінального кодексу РСФСР). Вирок – по 15 років позбавлення волі. Ткаченко відбував покарання в Україні (після суду в нього почалися психічні розлади, він неодноразово лікувався в спеціальних медичних закладах), а Марков – у Росії. Утім, обидва не досиділи термін повністю. Через чотири роки після суду СРСР розпався, а в 1992 році президенти України та Росії Леонід Кравчук і Борис Єльцин синхронно помилували капітанів "Нахімова" й "Васева".

 

Після звільнення обидва вони поселилися в Одесі, однак періодично змушені були міняти місце проживання. Рідні й близькі загиблих погрожували капітанам розправою щоразу, як тільки дізнавалися нову адресу. Незабаром екс-капітан "Васева" Ткаченко переїхав із сім’єю в Ізраїль і змінив прізвище. Він знову зайнявся мореплавством – водив приватну яхту. У вересні 2003 року розбиту штормом яхту з бездиханними тілами Ткаченка й двох його помічників виявили на побережжі Канади.

 

А екс-капітан "Нахімова" Марков помер у 2007 році в Одесі від раку.

 

Капітани кораблів на суді: ліворуч Ткаченко, праворуч Марков

 

Невесела доля випала й кораблям – учасникам катастрофи. "Адмірал Нахімов" досі лежить на дні Цемеської бухти за 13 кілометрів від Новоросійська. А "Петра Васева" після ремонту кілька разів перейменовували, він ходив у море під різними прапорами, а в 2012 році був списаний і розібраний на металобрухт у Бангладеш.

 

"Після 1986 року 31 серпня стало для нас другим днем народження, – каже Марта Антонівна. – Цього дня нас завжди вітали рідні й колеги. У мене немає образи на море за все пережите, хоча з тих пір я й намагалася уникати морських подорожей. Єдине – після загибелі "Адмірала Нахімова" не можу дивитися фільми про морські катастрофи. "Титанік" не додивилася до кінця жодного разу..."

 

 

Меморіал загиблим пасажирам "Адмірала Нахімова" в Новоросійську