Повстання в казахському Темиртау 1959 року: Як жахливі побутові умови спровокували на всесоюзній передовій будові антирадянські заворушення й погроми

Інформаційні стрічки початку 2022 року рясніли не лише святковими новинами, а й звістками з Казахстану. Там люди вийшли на протести після того, як уряд підвищив ціну на зріджений нафтовий газ, але майже одразу економічні вимоги трансформувались в політичні, що призвело до відречення від посади очільника країни незмінного президента Нурсултана Назарбаєва, приходу до влади Касима-Жомарта Токаєва та введення до країни російських "миротворців", за допомогою яких в Казахстані була влаштована для невдоволених кривава баня. Але це, звісно ж, не перший спротив у колишній радянській республіці. Навіть за часів Союзу Казахстан періодично вибухав. 

 У серпні 1959 року в казахському місті Темиртау спалахнув стихійний бунт, який теперішніми термінами можна б назвати акцією протесту й масовими заворушеннями. Бунтівниками виявилися робітники передової ударної комсомольської будови Карагандинського металургійного комплексу (коротко – "Магнітки"). І їхні тодішні дії мимоволі перегукуються з недавніми протестними акціями в Казахстані.

Широкому загалу про бунт у Темиртау стало відомо тільки після розпаду СРСР, однак деякі подробиці тих антирадянських заворушень "на кухнях" переповідали в багатьох республіках, адже на будівництві "Магнітки" працювали робітники з усіх куточків Радянського Союзу і навіть закордону. Одним із очевидців повстання в Темиртау був і тодішній заробітчанин із Закарпаття, мешканець с. Червеньово, що на Мукачівщині, Омелян Курта. Ось як він пригадує ті події.

Між "передовою молоддю" на всесоюзне передове будівництво потрапляли й колишні зеки

"Будівництво Карагандинського металургійного комплексу (він же – Казахстанська магнітка) в Темиртау оголосили всесоюзною ударною комсомольською будовою, – розповідає пан Омелян. – У напівпустельні цілинні простори Центральної Азії за комсомольськими путівками завозили тисячі молодих людей. А поміж "передової молоді" сюди ж потрапляли й колишні засуджені. Працівників ударного будівництва розміщали в наметових містечках, куди автоцистернами підвозили воду, доставляли продукти, одяг та інші необхідні побутові речі. Однак доставку здійснювали несистематично, постійно відчувалися перебої з водою, а побутові умови в наметових містечках були жахливими. Забезпечити всіх приїжджих повноцінною роботою не вдавалося, тому люди отримували набагато менші, ніж було обіцяно, зарплати. До того ж, через погану організацію часто виникали простої в роботі, які спровокували пиятику, поширення азартних ігор тощо.

Комсомольці, що приїхали на передову всесоюзну будову "Казахстанської "Магнітки"

Ситуацію погіршило те, що в 1957 році на будівництво привезли бригаду працівників із Болгарської Народної Республіки, котру поселили в комфортне, як на ті часи, містечко з будинками зі щитових блоків, де були всі зручності. І це в той час, як у наметових містечках бракувало питної води й елементарних побутових умов: люди місяцями не милися як слід, почалися інфекційні захворювання, а затим – масовий відтік працівників.

Щоб утримати людей, керівництво "Магнітки" застосувало командно-адміністративні методи: від’їжджаючим не давали розрахунок і трудові книжки, не знімали з обліку, відбирали паспорти й військові квитки. Але це тільки погіршило стан справ".

Стаття про "Магнітку" в тодішній радянській пресі. Журнал "Смена", квітень 1958 року

Бунт почався 1 серпня 1959 року, а спровокувала його затримка сніданку. Юрбі робітників, що підійшли до їдальні, кухарі заявили, що зараз снідають болгари, тому для них місця немає. Це й стало останньою краплею.

Озлоблені, голодні, змучені важкою працею робітники вирішили на роботу не йти. Незабаром до них приєдналися й інші бригади, виник стихійний мітинг, який переріс у масові заворушення.

"Грабували в основному торгові заклади і складські приміщення з харчами та спиртним"

"Спершу бунтарі увірвалися в їдальню й розгромили її, – продовжує Курта. – Головним гаслом було: "Людям їсти не дають! Народ мордують!" Після погрому їдальні хтось запропонував іти до тресту "Казметалургбуд" і змусити пояснити, чому до робітників передового будівництва так погано ставляться. Ідея сподобалася, хоч туди пішки довелося йти кілометрів зо три. Дорогою мітингарі розпалювали себе лайками й антирадянськими вигуками. До шумної юрби приєднувалися все нові невдоволені життям. Коли нарешті прибули до адмінбудинку, вхідні двері виявилися зачиненими. Хтось гукнув, що начальство повтікало через задній хід, і це лише додало бунтарям хоробрості. Люди почали зупиняти легковики, бо, доведені до відчаю, в кожному власнику авто вбачали чиновника. Пасажирів виганяли, машину розгойдували, перекидали, а потім розбивали. Незабаром на місце під’їхали два автобуси з озброєними міліціонерами, але бунтарі їх роззброїли і добряче відлупцювали…"

Розгромлена їдальня, яка стала приводом для повстання

Погроми в Темиртау тривали цілу ніч і наступний день. Грабували в основному торгові заклади і складські приміщення з харчами та спиртним. А на третій день у місто ввели війська.

"Військові, наблизившись до юрби бунтарів і випустивши пару автоматних та кулеметних черг над головами, відійшли на вихідні позиції, – згадує пан Омелян. – Скоріше за все, це був хитрий маневр. Поширювалися чутки, що російськомовні солдати відмовилися виконувати команду і стріляти в народ, а через день-два підійдуть азіати, які перестріляють усіх як куріпок. Це робилося, щоб внести розкол у ряди бунтівників, адже половина мешканців Темиртау мала азійське походження. Через деякий час влада застосувала іншу тактику. На вулицях, забарикадованих ящиками з-під горілки, пива й вина та конторськими меблями, з’явилися бронемашини, які зупинилися перед натовпом. З них повиходили представники "активу" міста: знані в місті люди, передовики, ветерани війни та праці. Вони звернулися до бунтарів із закликом припинити безчинства, брати з них приклад, жити і працювати по-комуністичному, на благо батьківщини. А потім запропонували видати зачинщиків, тоді іншим усе пробачать.

У акціях протесту взяли участь тисячі робітників

Дали подумати 10 хвилин і через гучномовець почали відлік. І тут у бік вояків полетіли каменюки, цеглини, порожні пляшки. Це була помилка (серед бунтівників було чимало п’яних), а може й чиясь провокація. У відповідь затріщали кулемети й автомати. Склалося враження, що на тому боці барикад тільки цього й чекали. Хлопці падали наче снопи. Бачив я одного, котрому куля знесла пів голови, а він ще кілька метрів тікав. Я впав у  якусь глибочезну траншею і біг нею геть від того місця, поки не знесилився. Зачаївшись, пробув там до вечора, коли все стихло. Вночі пробував вибратися, та не зміг: глибина була до трьох метрів. Почав нігтями колупати ґрунт, роблячи собі якісь уступи, але це давалося важко. Над ранок таки виліз і попрямував до гуртожитку. Мусив бути дуже обережним, щоб не попастися на очі моторизованим та пішим патрулям".

Розграбований повстанцями універмаг у Темиртау

Після повстання болгарську бригаду вивезли з Темиртау, вона ніколи туди більше не поверталася

"Як виявилося, вночі в гуртожиток приходили "органи" й забрали чотирьох хлопців – перших, що трапилися під руку, – продовжує пан Омелян. – Навіть прізвища не питали, головне – негайно зловити "зачинщиків"…

На ранок усі трупи в місті підібрали, поранених, котрими переповнилися лікарні, теж кудись порозвозили. До Темиртау з Москви та Алмати зачастили перевірки. Генсек Хрущов прислав високопоставлених партфункціонерів, у тому числі Брежнєва, котрий перед тим очолював Компартію Казахстану. Вивчивши стан справ у місті, комісія дійшла висновку, що тут на низькому рівні ідейно-виховна робота з масами, а все інше нормально. Відтоді двічі на тиждень нас зганяли на лекції та політзаняття, де розповідали про досягнення батьківщини у побудові комунізму, а також про неймовірні страждання простого народу в капіталістичних країнах. Нарешті у листопаді, через чотири місяці після повстання, в палаці спорту, де вміщалося багато народу, відбувся показовий судовий процес над бунтівниками. Найгуманніший у світі суд оголосив вирок зачинщикам. П’ятьом – розстріл (двом із них згодом цей вирок замінили 15-ма роками ув’язнення). Присутні в залі "глядачі", вчорашні бунтівники, зустріли це оплесками та схвальними вигуками. Ще три десятки підсудних отримали різні терміни тюрми.

Після всього, що сталося, болгарську бригаду вивезли з Темиртау, вона ніколи туди більше не поверталася. Певний період робітникам своєчасно виплачували зарплату й аванс. Краще стало і з постачанням продуктів. У магазини навіть завозили у великій кількості безрозмірні шкарпетки, нейлонові сорочки, китайські авторучки та кишенькові ліхтарики. Однак тривало так недовго, потім усе повернулося на круги своя…

Зараз іноді задумуюся, чи міг мати інше продовження бунт доведених до відчаю людей у радянській системі? Відповіді не знаходжу".

Фото з Вікіпедії