На авто Америкою: Як закарпатські студенти підкорювали Штати. День п'ятий

Якби хтось мені колись сказав, що я поїду в подорож Америкою, я б відповіла: не думаю, що це колись станеться, але це одна з моїх найзаповітніших мрій. І хоч я вже і проїхала половину омріяного шляху, не можу ще усвідомити, осягнути, збагнути, "переварити" все те, що зі мною відбувається. Щипати себе чи своїх співмандрівників, Антона та Ніка – марна справа. Ми не прокидаємось, а зручно вмощуємось у кріслах недорого придбаної автівки, аби продовжити підкорення Штатів за власним маршрутом і графіком. Отже...

День 5. Мультяшно-зірковий

День почався тим, що ми зустрічали сонце і насолоджувались ранком над Великим Каньйоном, від якого отримали запаморочливі враження. Каньйон не відпускав. Важко було їхати, знаючи, скільки всього неймовірного і вражаючого, а, головне, незвіданого, ще можна було побачити, тим більше, що квиток до каньйону підприємливі "навахівці" зробили дійсним на кілька днів, але наш час обмежує квиток на літак до України, тому рухаємося далі.

Про наші незаплановані завороти-повороти я вже розповідала, це було біля Чикаго, зокрема, коли ми незаплановано відвідали будинок, де народився Майкл Джексон. Сьогодні так само незаплановано, проте весело і швидко, ми провели час у Бедрок сіті. Парк атракціонів з тематикою відомого мультика, класики анімації, фільму на всі часи "Флінстоуни" був відкритий в 1972 році, після успіху власників у парку поблизу гори Рашмор в Південній Дакоті, (ми і там були).

Місце, яке цілком і повністю присвячене одному з моїх улюблених мультфільмів, змусило (а ми, власне, і не пручалися) з головою "пірнути в дитинство". Історія про доісторичних людей, які дуже схожі на сучасні сім'ї, втілена в скульптурах, фігурках, атракціонах та навіть "тематичній" вечері. Справжня знахідка як мультфільму так і парку - це, безперечно, якісна стилізація.

Газети на кам'яних плитах, машини, які працюють за принципом самоката, мода на шкури і кісточки в волоссі - ех, поностальгувала! А хлопці, скоріш, "відмучили". Втім, якби там не було, весела та кумедна історія, яка завжди піднімала настрій, нагадала про себе з новою силою і налаштувала на чудове самопочуття і добрий гумор. В такому стані ми і рушили далі.

Так доїхали до "головної вулиці Америки", "матері доріг американських", одного з перших шосе в США – шосе 66. На карті воно часто перетинається з іншими трасами, бо настільки старе і в такому занедбаному стані, що деякі його частини просто закриті. Шосе отримало популярність в 50-60-і роки минулого століття завдяки популярним пісням, які стали хітами, а також телесеріалам, які багато хто з вас точно дивився. Ну, а на рахунок того, що воно в жахливому стані, ми б і посперечалися та, мабуть, американці не зрозуміють.

До побачення, Арізоно, привіт, Каліфорніє!

Завжди хотіла жити там, де не закінчується літо. Жити не живу, а ось "галочку" у списку із здійсненними (ну, майже здійсненними) бажаннями покласти можна. Ми приїхали до Лос-Анджелеса. Звісно, всім стає одразу зрозуміло, де ми були і що робили. Все ж, поділюся.

Перше, що робить більшість, приїхавши сюди, це йде на Алею зірок. Знайти "свою" зірку і зробити фото – бажання для кожного туриста. Цей бік медалі, чи то пак, Алеї, мені сподобався. Перше, що спало на думку, це зірка Джекі Чена (не знаю чому, але в дитинстві обожнювала усі фільми з ним). Мети знайти її не було (враховуючи скільки часу це б зайняло), проте мені пощастило і зірка знайшлась сама собою.

А ось інший бік. Оскільки це туристичне місце, то зрозуміло, що й тих самих туристів, як кажуть, ні пройти, ні проїхати. Тому ми, скоріш "вклинювались" в чужі потоки, а не йшли за власним маршрутом. А ще тут перед нами аж занадто "наполегливо" танцювали, співали, показували фокуси, пропонували придбати диски, водичку, сфотографуватися з роботом чи якоюсь тваринкою, – одним словом, виманювали гроші "чисто по-голлівудськи". І, якщо хтось, схожий на Майкла Джексона, стрибав перед вами в шпагат, ми розуміли - тут це нормальне явище.

Друге що робить більшість туристів, - це фотографують пальми, яких тут багацько і всі вони надзвичайно красиві. Третє – це піднімаються до знаку "Hollywood". Знак був створений як реклама у 1923 р., але став настільки популярним, що зараз, без перебільшення, є фірмовим знаком кіноіндустрії США. Піднятися на пагорб можна безкоштовно, головне – це зручне взуття і запаси водички. Четверте – це зазирнути у "світ багачів". Звучить смішно, але саме так говорять про "Беверлі-Гіллз", адже тут живе чимало відомих зірок.П'яте – це побувати на пляжі Санта Моніка. Атракціони, гральні автомати і ще раз атракціони. Провести весело час і не помітити, як витратили $20+ (і це мінімум). Ніби й не дорого, тому любителям пригод варто сюди завітати.

Для нас найнеочікуванішим у місті ангелів стало побачити друга з рідного Ужгорода. Так просто і так легко ми зустріли Іллю й разом прогулялися по Беверлі-Гіллз, що аж незручно - невже таке буває. Два місяці тому ми з ним бачились в Словаччині, сьогодні щипаємо себе і не віримо, що разом гуляємо Лос-Анджелесом. Містика якась...

Нотатки на полях

Найкращі місця для шопінгу в Лос-Анджелесі - це секонд-хенди. Тут вони кращі, аніж багато наших "люксових" магазинів.

Прогулючись ввечері у парках, зустрічали безхатченків, які просто неба спали на лавицях. Деякі з них самі обрали такий спосіб життя, тому що податки в Каліфорнії занадто високі і таким чином вони висловлюють свою незгоду із діючим станом речей.

Лос-Анджелес - це не тільки пальми, це ще й постійний трафік, через який запізнюєшся завжди й усюди. Замість того, аби дістатися з точки А в точку Б за 20 хв, витрачаєш на дорогу 1,5 години. Тому прискіпливості переживати не варто: роздивитися пальми вдасться краще, аніж хотітиметься. І, до речі, на Алеї Слави можна не тільки чиюсь зірку побачити, але й власну зробити. Викласти літерами можна усе, що завгодно. В одних це коштуватиме $5, а в інших – безкоштовно.

Ми вирішили не "вкарбовуватись" в лос-анджелеський тротуар, напланували собі інші розваги, тож далі ще трохи буде.