Як війна пов'язала Закарпаття з Артемівськом (ФОТО)

Сьогодні Артемівськ, у якому нараховується менше 100 тисяч мешканців, спромігся розселити втікачів від війни у кількості в половину від власного населення: на 95 тисяч місцевих у місті зареєстровано 52 тисячі вимушених переселенців з окупованих територій, пише Закарпаття.depo.ua з посиланням на "Закарпаття онлайн Beta"

А ще тут розташований військовий шпиталь, на базі місцевих лікарень облаштовано окремі палати для утримання поранених чи хворих вояків, і одразу на території міста - дислоковано військову частину. Відповідно, роботи у місцевих волонтерів, об'єднаних в організацію "Пліч-о-пліч", як то кажуть, на всіх вистачить і ще залишиться.

"Пліч-о-пліч" під керівництвом Тетяни Кошель ось вже як рік системно вирішують питання забезпечення та підтримки бійців, поставки обладнання, ліків і медичних матеріалів у військовий шпиталь, і до всього - ще й проблеми переселенців.

Із Закарпаттям в Артемівська зв'язок узагалі особливий: якщо на початку своєї діяльності, улітку минулого року "Пліч-о-пліч" облаштовували будівлю для розміщення військової комендатури у складі бійців-закарпатців, то вже у лютому 2015-го артемівським волонтерам довелося разом із закарпатськими однодумцями та підшефною їм 128-ю гірсько-піхотною бригадою холонути від кривавих наслідків відходу з Дебальцівського пекла.

"Те, що відбувалося тут у нас у ті лютневі дні, не переповісти. Лікарні були переповнені. Бійці доходили-доїжджали пошарпані, темні від кіптяви. Дехто з хлопців ще за кілька днів потому добрідав до міста манівцями, по снігу, з кривавими підошвами й без взуття. В місті за вказівкою одразу позачиняли усі заклади громадського харчування - боялися, що дуже пити бійці почнуть... Власними силами ми відкрили імпровізовану їдальню, де у баняках для солдатів варили їжу...", - наче знову переживаючи січневий дебальцівський жах, промовляє Тетяна Кошель.

І при згадці про закарпатців додає: у тодішньому страшному вирі Закарпаття зі своїми волонтерами були потужною міцною підтримкою для земляків:

"Ужгород нас вразив. Якби не Закарпаття, нам було б утричі важче. Безумовно, це щастя, що у нас стояла закарпатська бригада, в якій, завдяки волонтерам, немає жодного безіменного бійця - всі під опікою, всі "підшефні".

 

Більше про життя Закарпаття читайте на zak.depo.ua