Закарпатський вівчар учить, як правильно дримбати

Вівчарство - одна з найдревніших професій Колочави. Цієї справи ніколи не навчали в жодному закладі, її основи опановували безпосередньо в польових умовах, розповів Тетяні Грицищук  керівник туристичної школи вівчарства в Колочаві на Міжгірщині Іван Мацола, пише Depo.Закарпаття.

"Вівчарюю не так за гроші, як з любові, бо люблю свою справу. З Колочави до полонини Стримба 8 км, мої ноги натреновані, то я швидко піднімаюся туди і спускаюся. Комусь здається, що вівчарство - це екзотика, емоції, насправді це відповідальність і небезпека. У горах громи так б'ють, що треба закривати і очі, і вуха. Декілька років тому в сусідній отарі блискавка вбила 160 овець. Спеціальних засобів захисту не маємо, оберігає нас і нашу худобину Бог. Спимо в таких колибах, аби було чути, коли вівці полошаться хижого звіра. Маємо собак, які відлякують вовка. Буває, що сіроманець зарубає вівцю, то ми собаками відлякуємо його, аби не потягнув її у ліс", - розповідає вівчар.

Іван Мацола не тільки добре вівчарить, а й файно грає на трембіті, сопілці, дримбі.

"Бачив, як дід, батько грали, то і я став. Самоучка, одним словом. Удома маю сопілку-веснянку (гуцулку), трембіту, бубен, баян, гармошку, дримбу. Виступав і в банді з Марковичами по весіллях. Тепер граю, коли мені скучно, коли хочу відвести душу. Виконую верховинські коломийки", - ділиться Іван.

До речі, дримба - один із найпоширеніших на земній кулі та найдавніших музичних інструментів, зроблених із металу. У деяких районах Закарпаття його називають доромбою.

Більше новин про Закарпаття читайте на zak.depo.ua