Як закарпатське село перетворили на яскравий туристичний центр

Населення села Колочава - лише вісім тисяч осіб, пише Depo.Закарпаття з посиланням на Корреспондент.

Але гостей за останній рік там побувало уп'ятеро більше. У Колочаві варто провести не менше тижня, запевняють місцеві. Адже потрібно не тільки відвідати всі десять музеїв і сфотографуватися біля 20 пам'ятників. Ще треба скупатися в чанах з теплою мінеральною водою, зварити сир вурду з овечого молока, покуштувати фірмову колочавську риплянку (страва з картоплі і кукурудзяного борошна).

А ще - відвідати форелеве господарство, лікувальну пасіку і птахопарк, господар якого Василь Макар на прізвисько Швеган тримає понад 45 видів папуг, у тому числі і власної селекції. Ну і, звичайно, викроїти час на похід в гори і спілкування з природою, адже Колочава розташована в межах національного парку Синевир.

Поки політики тільки говорять про децентралізацію і розвиток місцевих громад, село в мальовничій Тереблянській долині вже років десять "живе по-новому", перетворившись на важливий туристичний центр регіону.

"На туристичній карті Закарпаття ми далеко не останні", - пишається колочавець Юрій Радивилов, екскурсовод.

Подібного успіху могли б домогтися багато міст і сіл.

"У нас був незвичайний випуск - 5 класів, 150 осіб, - згадує Аржевітін. - Відразу після закінчення школи ми взялися за суспільно корисні справи в рідному селі: фарбували пам'ятники, прибирали сміття, облаштовували мінеральне джерело Боркут".

Коли з'явилися фінансові можливості, банкір зрозумів, що треба виходити на новий рівень. Так з'явилася мета відкрити в селі десять музеїв і видати про нього десять книг. На цей момент видано три книги: Шугаї, Релігія і Карпатська Україна. А план по музеях вже виконано.

Улюблений музей у самих колочавців - скансен Старе село, який відтворює побут верховинського поселення в старовину. Побувавши в ньому, можна відвідати житло ткача, бондаря, чабана, єврейську корчму, сільську парильню, жандармерію і старовинну дерев'яну церкву Зіслання Святого Духа. А недавно до старовинних хат додалася радянська, яка показує побут села в 50-80-ті роки.

Тут таки розташований і музей Колочавська вузькоколійка - мала залізниця була часом єдиним надійним засобом пересування в горах. Ось чому один з експонатів музею - швидка допомога на рейках. Сьогодні по вузькоколійці можна покататися на механізованій дрезині. І проїжджаючи повз річку Колочавку побачити, як працювали в старовину бокораші - так називали в Карпатах тих, хто сплавляв ліс. Цій небезпечній професії присвячений свій музей і пам'ятник.

Окремого музею удостоєний чеський письменник Іван Ольбрахт, який увічнив Колочаву в своїх творах. До речі, завдяки йому в село і почали їздити чеські туристи. Приваблює чехів і музей Чеська школа, та й у Радянській школі побувати цікаво.

Не оминають тут і військову історію. Національно-визвольний рух Закарпаття представлено в музеї Бункер Штаєра, Друга світова - в музеї Лінія Арпада, так називалося оборонне укріплення угорської армії. Про війну в Афганістані нагадує меморіал Воїнам-інтернаціоналістам.

Ідеї ​​Аржевітіна розділили його однокласники та друзі. Уродженець Колочави львівський скульптор Петро Штаєр, далекий родич того самого Штаєра, на честь якого названий музей, перетворив Колочаву на село пам'ятників.

"Поки я живий, я хочу для свого села щось зробити", – пояснює Штаєр, чому всі свої роботи створив для села безкоштовно.

Його роботи присвячені не тільки відомим особистостям, таким як Тарас Шевченко, Микола Шугай або Ісус Христос, а й збірним образам - Чабану, Заробітчанам, Вчительці. Є і зовсім незвичайні.

Скульптура Перло Дорогоцінне присвячена рукопису колочавця Івана Лугоша, який переклав Євангеліє з церковнослов'янської на місцевий діалект. А композицією Шабатні гуси Штаєр увічнив птахів, яких колись у Колочаві було так багато, що вони й кроку не давали ступити місцевій дітворі. Шабатні вони тому, що їх місцеві євреї готували на шабат, - гусак забивався напередодні спеціальним ножем за всіма законами кашруту. Екскурсоводи докладно описують туристам цей ритуал.

Повідають вони і про походження назви села. За легендою, береги річки, що тече поруч із селом, були дуже болотистими. Взуття місцевих жителів під час ходіння видавало звуки "чавк-чавк", і коли їх запитували, де вони живуть, відповідали: "Коло Чавки".

До речі, екскурсії тут проводять не прості, а влаштовують цілі театралізовані вистави. У корчмі горілки вам наллє єврей-корчмар, а по місцях своєї бойової слави проведе "Микола Шугай", в радянській школі зустрінуть хлопці в піонерських краватках і пілотках.

Цікаво, що колочавці одними з перших в незалежній Україні свій пам'ятник Леніну не знесли, а відправили в музей.

На єврейському кладовищі встановили три стели з іменами євреїв, замучених у нацистських концтаборах, і одну – з іменами тих, хто загинув у ГУЛАГу. Є пам'ятники загиблим і в Першій світовій війні, і в Афганістані, і в мирний час.

Але, незважаючи на трагічні сторінки історії, сьогодні колочавці можуть дати всій країні урок примирення. Саме так називається тепер оновлений обеліск на честь загиблих у Другій світовій. Пам'ятник примирення зберігає імена воїнів всіх протиборчих сторін.

"Україна у 2015 році вперше відзначала День пам'яті і примирення, а ми більше десяти років тому зробили це! - повідомляє Аржевітін. - Біля цього пам'ятника стояли ще живі ветерани - мадярські, радянські, чеські, УПА. Обнімалися і просили вибачення один в одного. Нарешті держава дійшла до того, що ми в глухому гірському селі зробили десять років тому. Знаєте, нам, як кажуть на Закарпатті, було "насторо" - гордо".

Пишаються колочавці і єдиним в Україні пам'ятником заробітчанам. Заробітчанство - хвора тема для Колочави. Практично половина жителів регулярно їздить на заробітки за кордон.

"Кожна сім'я скуштувала заробітчанського хліба, - каже Радивилов. - Нерідко вони повертаються додому в трунах. А це переважно молоді хлопці та чоловіки".

За останні 50 років 100 жителів села загинули в чужому краю. Стільки життів не забрала в Колочаві жодна війна. Ця трагедія повторюється з року в рік.

Останніми роками у колочавців з'явилася надія заробляти на хліб удома. Сьогодні в туристичній індустрії задіяно близько 300 селян. З'являються малі підприємці, створюються нові робочі місця.

У Колочаві діють 30 зелених садиб. Одна з них - Колочавки, яку три роки тому відкрила уродженка села Марія Шетеля. І хоча зараз туризмом тут можна заробляти максимум шість місяців у році, Шетеля мріє, що з розвитком зимового відпочинку в їхньому регіоні гостей стане більше.

Іноземці з обережністю їдуть в Україну через війну. Але зате українці, для яких поїздки за кордон стали занадто дорогими, тепер надають перевагу вітчизняному відпочинку.

Раніше багато людей приїжджало з Луганської та Донецької областей. Це були наші улюблені туристи, - розповідає господиня садиби. - Вони відкривали для себе Карпати, цей колорит, для них усе було в дивину.

За минулий рік через Колочаву пройшло 35-40 тис. туристів. При цьому про маленьке село вже знають не тільки в Європі, а й у світі - сюди приїжджали гості з Африки, Китаю, Японії. 

Однак гроші, які заробляють музеї від продажу квитків, ледь покривають витрати на утримання персоналу.