У Мукачеві у 1939 році було криваве Різдво

Бій аж до березневої окупації  України, був найбільшим збройним конфліктом на її території, пише Depo.Закарпаття з посиланням на газету "Наша справа".

Передісторія: з жовтня 1938 року Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських русинів-українців. Уряд автономії, який на той час вже очолював Августин Волошин, перейменував Підкарпатську Русь у Карпатську Україну. Та невдовзі рішеннями Першого Віденського арбітражу значна частина автономії з Ужгородом і Мукачевом включно були передані Угорщині. Угорці анексованою територією не задовольнилися і продовжували тактику нагнітання напруженості і провокування збройних інцидентів на кордонах демократичної Чехословаччини. Терористи з ”Сабадчапоток” та ”Рондьош ґарди” (тобто гвардії обідранців – спеціально створених диверсійних підрозділів угорської армії) підривали мости, лінії електропередачі та зв’язку, вбивали службовців, жандармів і солдатів.

Найбільш криваве зіткнення сталося на початку нового року біля Мукачева.

Ось як написав про цей бій Василь Ґренджа-Донський, на той час редактор "Урядового вісника Правительства Карпатської України":

"В день Святвечора 6.01.1939 біля Росвигова угорський терористичний загін напав на нашу прикордонну сторожу, і вона відстрілювалась. До сутички замішалося і військо з обох сторін і розпочалася формальна фронтова битва. Будапештянське радіо повідомляло, що наші гармати розбили в Мукачеві кільканадцять будинків, між ними й кав’ярню "Чіллаг", а теж і міський театр. Поранених багато, мертвих десятки.
Фактом є, що цей інцидент випровокували мадяри, бо ж вони від місяця постійно лиш провокують. Між військом є багато і наших хлопців. А коли гортіївці такі безличні, що нашу пограничну сторожу напали на самий Святий вечір, наші вояки відповіли тим, що почали "гатити" з гармат, аби мадярським терористам відійшла охота робити дальші напади. І так між нашим і угорським військом велась кілька годинова війна. Наші нагнали мадярів аж до самого міста Мукачева. Але робили це дуже неловко, бо в Мукачеві залишили один пошкоджений танк, і гортіївці з цього зробили крик на цілу Європу. Хоч вони самі цей інцидент випровокували, але мають «корпус делікті» в руках. Від жовтня дотепер напали вони на нашу границю не менше як вісімнадцять разів!".

Деталі бою знаходимо на сторінках сучасних чеських історичних видань:

"Угорці зайняли Росвигово всупереч рішенням Віденського арбітражу. Звісно, що чехословацька сторона неодноразово висловлювала свою незгоду з цим. Тож коли ввечері 5 січня 1939 мадяри неподалік Росвигова обстріляли прикордонний патруль і поранили сержанта жандармерії Франтішка Дворжака, на це оперативно відреагували військові. На прохання командира першого батальйону 36-го піхотного полку командування 12-ї дивізії оперативно надіслало із Сваляви підрозділ броньованих машин. Вже того ж вечора три броньовики "Татра-30" під керівництвом Іржі Часталовіца приєдналися до піхотинців у Кольчині. На світанку перша (командир капітан Іржі Маха) і друга (командир надпоручик Ярослав Ржига) роти, спільно з кількома загонами прикордонників розпочали штурм Росвигова.

Штаб наступаючих розміщувався у монастирі на Чернечій горі. Звідси, аж до Паланку, вдень добре проглядалися всі околиці Мукачева. Наступ піхоти кулеметним вогнем повинні були підтримували броньовики, але, зважаючи на їх недостатню броню, було ясно, що підтримка ця є більш у моральному плані. У Росвигово увійшли в повній темряві. Вже на його вузьких вулицях попали під щільний вогонь ворога. Під час бою перший броньовик був пошкоджений зв’язкою ручних гранат, а його командир поранений. Передав командування жандарму Ванькові, а сам повернувся до командного пункту. Третій бронемашині, що своїм вогнем ефективно підтримувала піхоту, не пощастило найбільше. Розвертаючись, вона злетіла з обледенілої дороги і безпорадно застрягла в глибокій канаві! Машину намагалися врятувати, але зважаючи на сильний вогонь ворога були вимушені залишити, попередньо забравши з неї кулемети.

Після ворожої контратаки чехословацькі частини змушені були відступити. Єдина група, яка домоглася успіху, був загін прикордонників – Stráže obrany státu (StOS) – під командуванням Кондри. Цей підрозділ зумів пробитися до мосту через Латорицею. Але коли вони були вже під мостом, поступив наказ відступити, тому що вони були вже за демаркаційною лінією.

Для прикриття відступу о 5.45 ранку відкрила загороджувальний вогонь п'ята батарея 12-го артилерійського полку, якою командував поручик Вілем Свобода. Батарея, що була розташована на пагорбах біля Підгорян, стримувала наступ переважаючих сил угорців вогнем своїх 100-мм гаубиць. Деякі з снарядів розірвалися у безпосередній близькості від росвигівського мосту. Від прямого попадання одного з них прямо посередині моста утворилася велика діра. Надалі бій на вулицях Росвигова йшов з перемінним успіхом, та коли від розвідки поступила інформація про прибуття до Мукачева угорського підкріплення, гармати знов відкрили вогонь. На цей раз снаряди падали вже в місті. Пошкоджені були театр, готель "Чіллаг" (Зірка), кінотеатр та інші об'єкти. Несподівана артилерійська пальба, зупинила атаку угорців і дозволила до пів-восьмої більшій частині захисників кордону Карпатської України відійти за демаркаційну лінію.

О 9-й ранку мадяри розпочали штурм монастиря василіанів, в якому ще до конфлікту розміщувалися підрозділи чехословацької армії. Село Підмонастир декілька разів переходило з рук в руки і тільки після потужної контратаки ворога було нарешті відкинуто.

На 16.00, після перемовин про припинення вогню, ситуація заспокоїлася, але окремі перестрілки було чути ще аж до ранку 7 січня.

Міжнародна комісія, що розслідувала цей інцидент, провину за його початок поклало на підрозділ "Szabadczapatok", який напав на прикордонників. Після переговорів вздовж демаркаційної лінії була встановлена демілітаризована зона завширшки 1,5 кілометри.

В результаті бою чехословаки втратили п'ять солдат убитими, ще четверо були важко пораненими. Серед загиблих у Росвигові був і воїн першої роти 36 пішого полку, закарпатець Еліяш Колачук, що народився у Розтоці поблизу Рахова.
Більші втрати, однак, понесла угорська сторона, хоча офіційно визнала факт загибелі лише чотирьох офіцерів і п’яти солдатів – свідки військових похорон в Мукачеві говорили про набагато більш високі втрати, доповнені великою кількістю травмованих угорських солдатів.