"Один в каное": Коли нема, що сказати піснею, - мовчи

Ужгородці мали змогу послухати "Один в каное", а після концерту Ірина погодилась відверто поспілкуватися з кореспондентом Depo.Закарпаття

Про себе
Я не можу себе описати, не можу об’єктивно оцінити. Певно, ще не доросла до того рівня, щоб могти казати щось про себе. Хай люди кажуть.

Три найважливіші речі у житті
Відчуття того, що тебе люблять, відчуття того, що я роблю все по совісті та можливість творити далі, можливість нової пісні.

Що означає жити?
За мої 26 років я не можу відповісти на питання, що таке життя. Зараз це філософія на основі прочитаного і почутого, особистого ж досвіду поки бракує.

Про щастя
Щастя – це стан душі, в якому людина не перебуває постійно. Це щось таке, що трапляється рідко і сильно. Кожен живе від моменту щастя до моменту щастя і дуже добре, що воно трапляється рідко, бо тоді можна сповна його пережити.

Найщасливіші моменти у житті
Усвідомлення того, що я знайшла своє покликання та справу свого життя. А ще це моменти, коли я довго не бачила своїх рідних та друзів і можу з ними зустрітись. А ще – коли з’являється нова пісня.

Про пісні
З’являються нові пісні дуже по-різному. Питання натхнення є дуже риторичним. Справжня творчість береться не знати звідки, це щось не підвладне людині. Ми можемо їхати в тролейбусі, машині чи просто прогулюватись, можемо спати чи не спати і воно приходить. Може, в когось є рецепт, що треба піти туди чи сісти так і так, але у мене такого рецепту нема.
Бувало, що пісні приходили уві сні, але я настільки люблю сон, що обираю переважно його.

Про авторство пісень
Куплених пісень у нас нема. Є куплені власним досвідом. Більшість пісень авторські, мої власні. Музика також моя. У мене народжуються слова і мелодія, я приношу їх в гурт і ми вже спільно доводимо її до пуття.

Про перший виступ
Це був наш перший концерт гурту "Один в каное". До того я виступала і в музичній школі, і в загальноосвітній, але тоді в мене не було амбіцій. Це було щось таке перехідне. Перший свідомий концерт з гуртом був дуже хвилюючим та особливим. Тоді я хвилювалась найбільше у житті.

Як боротись із хвилюванням
У нас є певна традиція, яку ми виконуємо всі разом, але розкривати її не буду. Що стосується хвилювання, то найкращий спосіб з ним боротись – це прийняти його, не маскувати, а змиритись із тим, що воно є і від нього нікуди не втечеш. Головне - не намагатись його побороти, а прийняти його. Всі ми люди і всі ми хвилюємось. А потім воно само собою проходить. Хвилюватись – це нормально.

Як знайти контакт із залом
Інколи у нас багато розмов з глядачами між піснями, а інколи нема. Є відчуття, що справді нема що сказати, або не варто щось казати. Так як і в звичайній розмові з людиною: якщо маєш що сказати – скажи, а якщо нема, то і не варто.

Про публіку
Щодо публіки, то претензій у мене не виникало. Я за те, щоб люди себе почували вільно на концерті. Завойовувати увагу залу – це завдання музикантів. У мене було багато концертів, коли я відчувала, що можливо щось не додала, не доказала, не доспівала. Зараз вже менше, а колись, до певного часу, це мене дуже хвилювало. Мовчанка між піснями давалась мені дуже важко, а зараз я сприймаю це нормально.

Про покликання
Напевно кожен музикант переживає часи, коли бракує часу, натхнення, але особливих перешкод у житті, які б заважали мені займатись музикою, у мене не було. Складається враження, що це не я обрала музику, а музика в певний момент мене знайшла. У мене з’явилась купа шляхів, купа можливостей та часу для заняття улюбленою справою, тому можемо сказати, що вона мене обрала.

Про славу
Якоїсь суперпопулярності я не відчуваю. Донедавна відчувала себе незручно, коли мене впізнавали. В той же час я не присвоюю собі заслуги гурту, це спільне досягнення, це функція, яку я маю виконувати. Я мала стати музикантом, писати пісні і я це роблю. Інколи я себе не вважаю виключним автором тих пісень. Мені здається, що таке спокійне ставлення допомагає не перейматись питаннями слави та популярності.

Про день
У мене дуже звичайний день. Я прокидаюсь досить рано, думаю про те, що треба зробити сніданок. Я дуже активна зранку. Прокидаюсь о 7:30-8:00. Для мене не проблема встати і о 6:00. Я встаю, іду на кухню, роблю собі каву. Мене дуже дратує, коли у мене звечора не помитий посуд, тому стараюсь мити його звечора.
Далі думаю про сніданок. Готувати я не люблю, але їсти люблю, тому доводиться. Взагалі, дні у мене бувають дуже різні. Буває багато справ, особливо перед концертами та виїздами, а буває, що маю півдня вільних. Буває, що я маю змогу весь день присвятити творчому пошуку.

Про подорожі
Мені подобається подорожувати. Але подорожувати не швидко, а їхати кудись і зупинятись там, за можливості трохи пожити в тій країні. Дня, двох, інколи й тижня мало для того, щоб зрозуміти людей, які там живуть, неспішно погуляти вуличками, подивитись архітектуру.
Якби я народилась не в Україні, то хотіла б народитись в Португалії. Нещодавно я була там і зрозуміла, що люди і культура мені дуже близькі. Не знаючи мови, я на підсвідомому рівні відчуваю їхні настрої, інколи навіть суть того, про що вони говорять.

Життєве кредо
Люби і роби, що хочеш. Якщо задуматись над цими словами, то людина в любові ніколи не зробить нічого поганого. Це життєве правило допомагає жити по совісті.

Розмовляла: Наталя Боднар