Чи вистачить сил, часу і коштів, аби Музей лісу і сплаву на Чорній ріці "ожив"

У жовтні на Закарпаття надійшов перший транш коштів на відновлення об'єкту на Чорній ріці 15,9 мільйонів гривень. Кошти мають бути освоєні до кінця цього року. Тендерні процедури вже завершені, переможець визначений.

Відновлення Музею фінансується з Міністерства екології та природних ресурсів, а виділення необхідних коштів більше року добивався губернатор Закарпаття.

Ще кілька місяців тому усі експонати зберігались в одному з офісних приміщень НПП "Синевир", зараз вони повернулись туди, де були з моменту створення музею лісосплаву. Будівлю музею вже перекрили. Серед експонатів музею не лише давній реманент, а й одяг та предмети побуту лісорубів.

Найбільший експонат музею стоїть надворі - це бокор (пліт). У довжину він міг досягати до двохсот, а то і трьохсот метрів, залежно від довжини стовбурів самого дерева, з яких був зроблений.

На жаль, цей бокор не на воді, однак, дає можливість уявити бодай приблизно, що то за робота була у бокорашів, і що то за "транспорт" річковий, управляти яким могли тільки дуже сильні і сміливі чоловіки.

У реставраторів попереду чи не найважча робота - відновлення самої греблі. Це справа не одного дня, однак відступати вже нема куди: закарпатці - в очікуванні відкриття однієї з унікальних локацій, яка, безумовно, стане чи не найпопулярнішою серед тисяч туристів. І це правда.

Музей лісу і сплаву - диво-об'єкт, якому немає аналогів у всьому світі, чудова гідротехнічна споруда XІХ століття - клявза (гребля) з воротами для скидання води. Вона використовувалася для сплаву лісу, зв'язаного в дараби - плоти. Сотні тисяч кубометрів деревини за мінімальних економічних витрат сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції.

Гребля функціонувала до 1960 року. У середині 1990-х споруду відновили і на її основі створили музей, який входить до складу Національного природного парку "Синевир".

Як розповідає один із організаторів музею, лісівник Микола Іванина, майже за один рік у самій споруді дерев'яної греблі вже було гарно облаштовано дві кімнати. В кожній - по два ліжка, столик, тумбочки та декілька стільців.

"Що не кажи, а було любо влітку переночувати в кімнаті, де під підлогою хлюпоче, аж виспівує, вода. Лісники за завдання мали знаходити в колишніх бокорашів різні знаряддя праці лісосплавника для експонатів. Не дуже це легко було, але все-таки вдавалося придбати одяг, постоли, гуні, домоткані суконні уйоші, холошні, светри з овечої шерсті, вишивані сорочки, раквіці (нарукавники на зап'ястя, щоб не бруднилася сорочка), цапіни, грифи, підківки, які взували сплавники, аби не посковзнутися на слизькій деревині", - згадує лісівник.

Біля музею згодом збудувалися так звані "ризи", по яких спускалася деревина з гір. Було зроблено передню таблу бокора, яка плавала на воді озера і прив'язувалася до берега. Також спорудили житло плотогонів – колибу. Нижче водосховища зробили й обладнали форельний інкубатор. На самій споруді, уже Музею лісу і сплаву, замінили гнилу деревину, яка була над водою.

Фактично зробили повний капітальний ремонт, навіть над водою впритул до музею спорудили унікальної форми альтанку. За входу до музею й інкубатора звели й новий міст через річку – нижче самої греблі.

На жаль, під час катастрофічних паводків 1998 та 2001 років Музей зазнав значних пошкоджень, а у 2008 році обласна влада під керівництвом Балог всупереч закону віддала Музей у комунальну власність. За якийсь час на місці колишнього сховища історії лісу і сплаву залишилися тільки його рештки та глибочезна вирва.

Унікальний об'єкт не дозволили приватизувати місцеві мешканці, громадськість та влада. Нинішній очільник області Геннадій Москаль через суд ініціював повернення Музею на баланс Мінекології, яке виявило готовність відродити його за кошти Євросоюзу, призначені для різних екологічних проектів.

Є сподівання, що у Мінекології вистачить сил не відвернутися від повернутої "дитини".