Для чого карпатський ліжник протикають пальцем, і за яких умов ним не ласуватиме міль

Ліжником в Карпатах називають ткане вовняне покривало з ворсовою поверхнею, сировиною для виготовлення якого переважно є овеча вовна. Нині ліжники дуже популярні не тільки серед жителів карпатських регіонів – мало хто з туристів зможе втриматися, щоб не купити це м'яке диво для себе або у подарунок друзям. Адже він не тільки красивий, але й покращує мікроклімат у міських квартирах, підтримує температуру в помешканні та лікує.

Правда, дехто каже, що він колеться, але це не про справжній ліжник. Це виріб тих, хто спішить, бо треба швидко заробити гроші, й економить на всьому, – ось і виходить колючий базарний варіант. Такий економ-клас, на відміну від справжнього ліжника, сто років не прослужить. Тож чим більше покупець обізнаний з деякими нюансами, то ліпший ліжник зможе для себе придбати.

Назва "ліжник", очевидно, не претендує на вишуканість і витонченість, але, попри і незважаючи на це, карпатський ліжник – річ унікальна. Він може бути розкішним покривалом на ліжко, килимом, а одягнутий в простирадло стає легкою та теплою ковдрою. Ліжник зігріває у люті морози і вважається обов'язковим елементом весільного обряду, бо привертає до хати добро і є символом затишку та достатку. 

Ліжник супроводжує все життя гуцулів – від його приходу в життя аж до завершення земного шляху. Він як універсальний оберіг. Даруючи його, батьки благословляють дітей до шлюбу. Його стелять під тіло умираючого, щоб полегшити страждання. Ліжником ще й досі подекуди в Карпатах супроводжують в останню дорогу покійника: накривають ним труну та дарують до церкви – "на бог прийме". Але на ліжниках ніколи не тчуть ікони. Ліжнику прописаний сценарій від народження до самої смерті: спочатку ліжник використовують на постелі, потім на лавицях, на припічку; далі ним встелюють сидіння возів, кидають під сідла на конях, взимку кутають ноги на санях. Коли ґазда п'є сто грам у гостях, укриває ліжником коней. Коли ліжник доходить до геть сумного стану, ним гріють худобу в стайні за сильних морозів. 

Наразі ці пухнасті дива виробляють майже у всіх гуцульських селах як на Закарпатті, так і на Прикарпатті. А визнана столиця ліжникарства — Яворів (12 км від Косова та 115 км від Івано-Франківська), де традиція ткання ліжників не переривалася та зберегла притаманну для цього виду народної творчості хрестоматійність. У цьому селі ліжники тчуть чи не в кожній хаті і дорослі, і навіть діти. Біля кожної садиби — мала виставка ліжників. Одні вже готові на продаж, другі щойно виткані, треті сушаться.

Гуцули дуже важко сприймають підробки їхніх традиційних ліжників. Болючим це питання є й тому, що ліжникарство – це мистецтво давнє, яке показує традиції поколінь. Справжні майстрині дорожать традиціями, зберігають їх і роблять усе якісно. Тому, якщо хочеться купити якісний ліжник, треба йти безпосередньо до виробника – для майстра "негонорово" продати недостатньо якісний ліжник, тоді як посереднику, через якого цей ліжник потрапляє на базар, принцип не заважає. І ще: якщо покупець починає затято торгуватися, збивати ціну, влаштовувати інші істерики такого штибу – врешті решт йому продадуть той товар, який совісно продавати адекватній людині.

Майстри дають коротку відповідь на питання, як вибрати якісний ліжник: "штрикни його пальцем". Якщо пропихається на інший бік – не брати. Поміж тим є ще кілька нюансів.

Щоб вибрати якісний ліжник, треба добре роздивитися колір. Якщо ліжник має чорні, сірі і білі тони, то він натуральний, а якщо брунатний і зелений — фарбований. Потім перевіряємо виріб на світло: якщо рідкий і просвічується, то, значить, недовго був у валилі або й зовсім не був. Такий довго не прослужить. А ще треба висмикнути з нього ворсинку: якщо вона коротка. то значить виріб витканий з ниток, прядених з того волокна, що залишилося на щітці після розчісування доброго ліжника. Часом недобросовісні майстри, щоб добро не пропадало, тчуть ліжники із другосортної сировини. Слід ретельно обдивитися й основу, яка повинна бути тільки вовняною. 

На базарі з'явилося багато польських покривал, які можна прийняти за ліжник. Вони трохи дешевші, бо не повністю натуральні. Правильний ліжник має бути важкуватий. Такий – корисний для здоров'я, якщо під ним спати. Зігріває в одну секунду. Дуже теплий, і водночас тіло під ним ніколи не пітніє, бо пропускає повітря. Кажуть, лікує радикуліт. Щоправда, жителі квартир купують ліжник радше як елемент інтер’єр-дизайну і зізнаються, що цупкий ліжник в умовах квартирної спеки можна використовувати для схуднення або для покарання, тому шукають лижник "аби ріденький". Майстри часто не розуміють такої "перверзії", однак, йдуть назустріч попиту, тож на адаптованих під сучасні реалії верстатах інтервал між нитками виставлений більший, ніж той, що треба. Межи такими нитками і палець пропихається. Але ж такий виріб вже і ліжником назвати важко,  то скоріш килимок чи ковдра.

І, звісно ж, "гаряче" питання: що робити, якщо ліжником спробує поласувати міль. Вихід один: ліжником треба користуватися, тоді міль чує запах тіла, дезодоранту, шампуню і не буде його їсти. Міль тоді гризе ліжник, коли він складеним лежить на полиці. Ліжник можна прати в теплій (але не вище +30⁰С) воді, проте ліпше таки у воді холодній, а ще краще – провітрювати.

Купуючи ліжник, важливо пам'ятати, що в справжнього гуцульського ліжника особлива енергетика, яка передає силу гір і тепло рук майстрині. Якщо цього не відчувається, ліжник перестає бути ліжником - дивовижним винаходом гуцулів, теплим вовняним маревом Карпат, в якого повинно бути гарне майбутнє.

Головне фото: Роман Печіжак

Використано матеріали: Національний музей народного мистецтва, Ukraїner, відкриті джерела