Історія на нічку: Де на Закарпатті Оленка стогне найголосніше

Гора знаходиться на південному сході Закарпатської області, на межі з Івано-Франківською областю, в одному ряду Чорногірського масиву, пише Depo.Закарпаття.

Ось, що переповідають про неї.

Полюючи за дичиною, домнул Йоне Трієску потрапив із волоського міста в Карпатські гори. Дуже вподобав собі цей край і надумав тут володарювати. Першим ділом привів сюди слуг і наказав збудувати на горі палац. Гарний вийшов замок.  Домнул Трієску обжився тут. І гори та полонини назвав по-своєму, по-волоськи: Менчул, Думен, Унгуряска, Доляска, Веденяска, Герешаска, Шаса, Рогнє-ска… Так вони називаються й донині. 

У розкошах жив домнул, але й розкоші не розкоші без жіночої ласки. І хоч був старим, а посилав слуг за найкращими молодими дівчатами. Іноді й сам рушав на таке полювання. Надибає гарну дівчину, схопить її на коня — й вихором у гори, до замка.

Та були гуцулки, що не піддавалися панській сваволі. Таких гоноровитих старець спершу брав силою, а тоді кидав у прірву під замком. А в одному з сіл жила гарна-прегарна дівчина Оленка. Матері не мала. А батько, знаючи про панські примхи, беріг дочку. Але Трієску дочувся і про неї.

Кілька діб чатували панські слуги, поки однієї ночі викрали її. Пішов нещасний батько радитися з людьми, що йому робити. А люди думали, думали та й таке собі надумали: раз уже від біди тікали, та не втекли, а тепер уже тікати нікуди. І стали готуватися, щоб ударити на замок. Озброїлись косами, вилами, сокирами, кілками й подалися в гори. Домнул Йоне Трієску не чекав, що хтось посміє напасти. 

Сонце піднялося високо, коли битва закінчилася. На горі, лежали трупи, кров струмочками стікала до річок. Та повстанці перемогли. З темних підвалів випустили невільників, які ще томилися і виконували панові непосильну працю. Домнула знайшли в одному з залів. Перед ним лежала вбита красуня. Заридав над нею нещасний батько і довго оплакував її. А селяни тим часом звершили суд над паном: як не просився, прив’язали його до стовпа, облили смолою і підпалили.

Горів і замок. Чорний дим стелився по землі, яка вже й так почорніла від крові людської. Згоріло все, лише каміння залишилося. Чорне, мов вугілля.

І ту гору на сході Карпат назвали гуцули Чорною горою. І пісня про неї збереглася:

Чорна гора не орана,
Лиш трупами засіяна,
Лиш трупами засіяна
Та кровцею поливана.

Хто побуває на Чорній горі, той і нині ще почує стогін Оленки, що там загинула.