Нашим дітям не буде соромно за своїх батьків, - закарпатський доброволець

Микола Савчук - доброволець. У 2014-му сам прийшов до військового комісаріату та попросився до війська, пише Depo.Закарпаття з посиланням на Голос Карпат.

Каже, не зміг спокійно дивитись, як молоді хлопці воюють на сході країни та захищають її ціною власного життя. Вже після звільнення зі служби у лютому 2015-го знову відвідав військкомат. Цього разу для того, щоб підписати контракт зі Збройними силами України та знову піти на передову.

- Миколо, у яких військах Ви служили під час мобілізації?

- На службу я потрапив до прикордонних військ, особливо не вибирав, а пішов туди, де були вакансії. На службу я потрапив як доброволець, бо на момент призову у мене було право на відстрочку як у батька трьох дітей. У кінці серпня я почав збирати документи, а у вересні вже був у Донецьку.

- Як взагалі прийшла думка, що треба прийти до військкомату, подати документи?

- З одного боку я чекав, що мене викличуть, бо ніколи від служби в армії не переховувався. Я і зараз, наприклад, є членом громадського формування, яке надає допомогу прикордонникам, входжу до громадського формування рибохорони Закарпатської області.

Наприкінці служби по мобілізації я мав дослужувати у прикордонних підрозділах на Закарпатті. Але служити в тилу не схотів, тому звільнився як багатодітний батько, провів новорічні свята із сім’єю і зараз вирішив знову повернутись на захист Батьківщини. Не можу сидіти склавши руки і дивитись, як наші там воюють.

- Пам’ятаєте свій перший день служби в "гарячих" точках сходу?

- У перший день на передовій нам зразу оголосили: "ласкаво просимо до пекла" - ми відразу ж потрапили під обстріл біля Мар’їнки. Уже потім, коли вщухло, почали облаштовувати блокпости.

- Чи було страшно в перші дні? Чи, можливо, були й інші відчуття?

- Страх був, звісно, ми ж не роботи якісь. Якщо на інших війнах може людям щось і давали, то у нас ні, люди йшли чисті, з чистою совістю. У нас навіть не було ніяких "наркомовських" ста грам (сміється, - ред.). З цим взагалі краще не зв’язуватись, тоді і проблем буде менше.

- З чим ще довелося зіштовхнутись у перші дні служби?

- Як таких проблем не було. Але коли приїхали в Запорізьку область, то потрапили у сильну негоду, вітер зніс вісім великих тилових палаток, то ми змокли, я тоді прохворів три дні. А далі вже почалась буденна служба - ходили і в розвідку, але в основному підтримували пропускний режим на блокпосту.

- А як із забезпеченням із самого початку було? Вистачало чи доводилось звертатися до волонтерів?

- Навіть із самого початку прикордонна служба була достатньо забезпечена, нас забезпечували практично всім - і бронежилетами, і касками, одягом. Спочатку, звичайно ж, не зовсім якісним, але всього вистачало. Якщо хтось щось хотів додатково - замовляли у волонтерів.

- Як сім’я поставилась до того, що Ви пішли служити?

- Краще не питати. Дружина знала, що я хотів іти, а батьки ні. І не знали, аж доки я власне не поїхав. Вони і зараз категорично проти, і я їх розумію.

Але думаю, що нашим дітям, дітям інших «атошників» буде не соромно за своїх батьків. Тому що потрібно завершити розпочате. І хочеться щось змінювати в ситуації, яка склалась у країні. Пробував пройти відбір до Національної поліції, подав заяву, але не підійшов за віком. Тому вирішив повернутись до побратимів.

Зараз Микола у складі свого підрозділу пройшов злагодження на військовому полігоні у Рівному, перед цим пройшовши навчання у навчальному центрі у Львівській області.