Де в Ужгороді спочивають Ромео та Джульєтта або Дивовижна історія на шести гектарах землі

Кальварія – це назва історико-архітектірних монументальних пам'ятників релігійного призначення, які в більшості своїй є у європейських країнах. Ці місця католицького паломництва розташовані на височинах, які символізують страждання Ісуса.

Найбільший ужгородський некрополь розташований на горі у центрі міста. Цвинтарі облаштовували на підвищеннях задля того, аби в період підняття підземних вод не опускати труну у воду.

Слово "Кальварія" з арамейської перекладається як "Голгофа", а з латини — "чаша покійних". На ужгородській "Кальварії" поховані видатні митці, талановиті поети, військові герої – загалом понад п'ять тисяч могил. Ще 200-літній цвинтар має власні легенди й особливості.

Голгофа вважається хресним шляхом Христа, його муками. За словами ужгородського журналіста Олександра Коробка, який досліджує незвідане Закарпаття, на Кальварії є каплички, які символізують шлях Ісуса.

Ужгородську Кальварію поділено дорогою на дві частини. З правого боку спочивають католики, з лівого – реформатори. На могилах реформаторів – надгробки у вигляді пірамід, на католицьких – напівкруглі камені.

Існує історія про те, що Кальварія – це церква, яка раніше мала назву "Даібоц". Декотрі фахівці приписують цю назву видозміненому вітанню "Дай Боже". Деякі з краєзнавців вважають, що тут було язичницьке капище.

У кінці XVIII століття на горі виникло кладовище. Перше захоронення тут зробили у 1795 році – поховали угорського поета Дойко Габора.

У 1826 році за ініціативи місцевого плебана (міського католицького священика, – Ред.) Йожефа Лінці було започатковано будівництво першої з 14 розташованих на цвинтарі каплиць.

На Кальварії є частина, де ховали черниць-вінсенток. Вони належали до соціального ордену римо-католицької церкви, який діяв у кінці ХІХ – початку ХХ століття. Ці черниці виховували дітей та доглядали за хворими в теперішній обласній лікарні. Тут спочиває і засновник лікарні – Андрій Новак.

На Кальварії можна почути легенду про ужгородських Ромео та Джульєтту. Її описав Йосип Кобаль  у книзі "Ужгород відомий і невідомий". Ця історія сталася в 1892 році. Розмаїття в життя міста вносили офіцери й солдати місцевого гарнізону. Один з них, Гейза Шеффер із сусідніх Баранінець, який щойно закінчив військову академію, дізнався, що батька його коханої Агнеси Деметер переводять служити з Ужгорода в далеке місто Шопрон (на кордоні з Австрією). Перед обідом 3 листопада Гейза прийшов до Агнеси, яка збиралася в місто за покупками.

Молодий офіцер не відпустив кохану в місто, а привів її до себе. Йшов час. Було вже 6:00 вечора. Батьки дівчини і знайомі офіцера занепокоїлися їх відсутністю. Гарнізонний лікар А.Шюргер оглянув будинок Гейзи і зауважив, що двері замкнені на ключ зсередини. У той же час до будинку на великій швидкості під’їхав кінний екіпаж, з якого вискочив Мукачівський товариш молодого офіцера Степан Климко і показав лист, в якому Гейза писав, що хоче покінчити життя самогубством. Коли зламали двері, перед присутніми постала страшна картина: дівчина і хлопець сиділи на ліжку один з одним, приперті спиною до стіни, з простреленими серцями, а у них лежав револьвер.

Звістка про самогубство двох молодих людей, які так любили один одного, що не хотіли розлучатися і вирішили померти, щоб залишитися навіки разом, вразила все місто і кинула в розпач їхніх батьків. Похорон вирішили влаштувати спільно. Дівчину одягли в білу сукню нареченої, юнака — в офіцерську форму. Обидві процесії злилися біля будинку Гейзи Шеффера в одну і вулицею Другетів у супроводі величезної кількості городян і військового оркестру вирушили на Кальварію.

Тут ужгородських Ромео і Джульєтту поховали в загальній могилі, а присутні закидали їх труни такою кількістю вінків зі стрічками, коли під рушничні залпи могильну яму почали закидувати землею, то не було чутно звичного тупого стуку глини у труну. І сьогодні Гейза і Агнеса спочивають вічним сном на древній Кальварії, нагадуючи про вічне кохання.

У 1945 році у братській могилі поховали воїнів Радянської армії, цього ж року було відкрито меморіальне кладовище – Пагорб Слави.

На Кальварії похована велика кількість людей, серед яких немало талановитих та видатних постатей, таких як Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Федір Манайло, Золтан Шолтес, Ернест Контратович, В'ячеслав Приходько, Андрій Новак, Михайло Бізіля та багато інших видатих постатей, серед яких лікарі, письменники, історики, художники, полководці.

У 2011 році біля входу на Кальварію встановили скульптуру Яна Непомуцького. Тоді ця подія активно обговорювалася у місті - відновлену скульптуру дехто вважав занадто "модернізованою". Ян Непомуцький – один із найбільш шанованих святих у Чехії. Саме він є покровителем Праги і держави в цілому.

Для Ужгорода постать Яна Непомуцького – знакова. Монумент святому, який у католицькій традиції є покровителем таємниці сповіді, а в пізнішому трактуванні – охоронцем мостів, млинарів і рибалок, був першим пам'ятником просто неба у місті. Скульптура мала непросту історію: кілька разів переносилася, відновлювалася, руйнувалася, згодом загубилася. У 2011-му році завдяки меценатам святого Яна повернули до міста.

Пошкоджений оригінал скульптури святого (без голови), встановленої в Ужгороді у 1781 році, знайшли біля зруйнованого храма в ужгородському мікрорайоні Радванка.

Зараз на Кальварії майже не проводять поховань. Винятки – родичі вже похованих, які давно "зарезервували" собі місце. Ховають їх у вже існуючі могили. Незважаючи на те, що з 2001 року цвинтар офіційно закритий, на геройському кладовищі ховають загиблих на Сході нашої країни.

Кальварія нині – це історія двох століть, яка розмістилася на майже шести гектарах землі. Точну цифру похованих не знає ніхто. Зараз безліч старовинних колоритних надгробків поростають травою, бо за ними нема кому доглядати. Хоча кожен пам'ятник – це історія не лише смерті, а й життя та часу.