Чому замість бермудського чи любовного варто обрати трикутник церковний

На Закарпатті нараховується 110 дерев’яних церков, 43 з яких збудовано в першій половині ХХ ст. Цікавими з архітектурних міркувань є близько 100 дзвіниць, 33 з яких внесено до списку пам’яток історико-культурної спадщини.

Depo.Закарпаття розповість про три храми, які складають своєрідний церковний трикутник - вони розташовані у Великоберезнянському районі, неподалік одна від іншої. День мандрівки сонячним Закарпаттям вартий того, аби побувати бодай поруч із цими церквами. Магія церков не піддається поясненню, а сила, яку отримуєш від них, здатна побороти всі життєві негаразди.

Ужоцька дерев'яна церква є своєрідною візитівкою Закарпаття. Вона першою з видатних архітектурних пам'яток зустрічає подорожуючих. Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Вона настільки досконало поставлена на схилі, що, здається, виросла на цьому місці. Тлом для неї служить вражаючий природний амфітеатр, де з розлогих схилів вириваються під хмари стрімкі вершини, де варіювання форм і ефекти освітлення, кольори заліснених і трав'янистих ділянок, пологих видолинків і темних ущелин з таємничими валунами забезпечують справжню драматичну постановку, яку ніколи не набридає споглядати.

Форми церкви ніби повторюють природний антураж: масивним горбом домінує центральний шатровий верх, йому підігрує маленький шатрик над вівтарною частиною, а чотирикутна невелика башта над бабинцем – граційна і наївна, ніби ще не готова до властивого баштам домінування, і виступає мов супровідна мелодія у цілісній гармонійній композиції.

Три частини храму, об'єднані широкими площинами піддашшя, нагадують конічний пагорб з трьома вершками. Камерністю і доброзичливістю дихають потемнілі за століття колоди зрубів, фігурно оброблені на кутових з'єднаннях, схил даху, що прихистить від раптового і звичного в горах дощу, вхідні двері з широким одвірком, верхня частина якого зберегла дорогоцінний напис з іменами авторів цього архітектурного твору.

За переказом, у давнину Ужок був великим поселенням і мав аж сім млинів, але після пошесті чуми, що пройшла по всій Європі, в селі залишився один чоловік, який жив вище церкви. Нові поселенці прийшли з сусідніх галицьких сіл Гнила, Яворів, Сянки.

Обов'язково ТУТ подивіться панорамне зображення церкви

В селі Сухий знаходиться бойківська дерев’яна Предтеченська церква, присвячена св. Іванові Предтечі, побудована в 1769 році. За своїми пропорціями вона відрізняється від церковних будівель в Ужку. В Предтеченскій церкві в Сухому вежа над бабинцем вище центрального верху. Вона була перетворена в дзвіницю, але пропорцій, властивих бойківському храму, істотно не порушує.

Два декоративних карнизи на четверику повторюють малюнок силуету решти триярусних верхів і тим самим приховують форми, далекі бойківському зодчеству. В інтер’єрі церкви в Сухому привертають увагу своїм наївним реалізмом, щирістю художнього вираження, своєю нехитрою оповідною формою ікони "Розп’яття" (1678)  Івана Вишенського і "Жертвопринесення Авраама" (1679) Івана Щирецького. Вони відносяться до народного напрямку українського іконопису, яке виникло в період національного піднесення XVI-XVII століть.

Подивіться панорамне зображення церкви - ззовні та всередині

Першу церкву, присвячену Успінню Пресвятої Богородиці, в селі Сіль збудували з дерева в 1479 році на великому пагорбі при центральній дорозі. Ця церква згоріла. Історія теперішньої церкви Св. Василя Великого почалася у 1707 році, коли до Солі перевезли дерев’яну церкву бойківського стилю з галицького села Сянки. За іншою версією, церкву збудували в Сянках 1703 року, як триверху, бойківського стилю і перевезли у Сіль разом з іконостасом у кінці XVIII сторіччя (ймовірно, у 1777 році).

Спочатку церква зберігала бойківську триверху форму з домінуючим центральним верхом, але в 1834 році її перебудували. Церква отримала чотирисхилий дах, над бабинцем збудували невелику башту з бароковим завершенням, над вівтарем – мініатюрну вежу з конічним шатриком. Дах над центральним зрубом має значний вигин, чітко виявляючи місце, де колись височів центральний пірамідальний верх із заломами. Опасання, що оперізує церкву з усіх боків, спирається на випуски вінців, а на головному фасаді – на чотири стовпи відкритого ґанку. Висота вежі становить 13 метрів.

У 1849 році підлогу викладено плаcким камінням. 1893 року священик Михайло Лендєл організував ремонт церкви та виготовлення нового іконостасу. Отець Михайло також згадує про дати попередніх ремонтів – 1750 та 1820 роки.

Подивіться панорамне зображення церкви - ззовні та всередині