Чому після Пасхальної служби закарпатська челядь навипередки біжить додому

Раненько, після служби, народ чимдужче біжить додому, пише Depo.Закарпаття.

Вважається: хто як прибіжить – так у нього буде йти господарство. Якщо в хаті є відданиця або парубок, намагаються бігти найшвидше. Хто перший буде вдома, той цього року знайде собі пару й побереться.

"Мож сьміло казати, що Великдень у Русина є празник празників: Великдень для Русина середина року, до Великодня ладить ся довго. Як у первий раз ударять у дзвін, біла челядь у празничнім убраню пилує до церкви. Право нести паску із церкви, приходить ґаздї, а як такого нема, найстаршому мущинї у фамілїї, і той несе її в чистім, білім обрусї на плечах: иньші речі, "пуд паску", несе ґаздиня або її дївка, звичайно у тяльцї. Коло церкви стають у два ряди з пасками, а на кожду паску кладуть воскову сьвічку, запалену.

Поки служба стоїть, куратор збирає для сьвященика за посьвященє містами яйця, містами перепічки, містами кілька крейцарів. Під час служби роздають жебракам перепічки, яйця і другі речі. Тому, що сесь день такий, коли кожда душа, котра лиш кинути ся годна, іде до церкви, і то навіть така, що про якусь причину цїлий рік не була у церкві — можемо знати, що не лиш сама церков, а і двір церкви битком набитий людьми. Ледви дав сьвященик благословенє, коло церкви повстаає такий гомот, нїби люди від якої погибели хотїли утїкати, а то тому, бо Русин вірує, що чим скорше прийде домів із паскою, тим лїпше буде йому вести ся цїлий рік, і тому кождий випередити хоче другого", - пише Юрій Жаткович в своїх "Замітках". 

Вдома, перед порогом, зупинялися, - розповідає Дмитро Копинець про звичаї наших предків. "Христос воскрес!"– кланялися і зразу ж відповідали: "Воістину воскрес!" Відтак заходили до хати. Поставивши кошика на стіл, господар брав паску і торкався нею усіх домашніх – щоб "так їх люди честували, як паску честують". Помолившись, господар брав паску, хрестив її ножем і зрізав з чотирьох боків окрайчики, які давав худобі. Снідаючи, всі стежили за тим, щоб крихти з свяченого не падали на долівку. Ніщо зі свяченого не сміло пропасти.

Великодня трапеза

Повернувшись із церкви додому, родина готується до святкової трапези. Стіл застеляють святковою скатертиною. Подекуди побутує традиція, згідно з якою господар обкурює світлицю ладаном і засвічує на столі свічку. Зібравшись довкола столу уся родина вітає одне одного словами "Христос Воскрес!". Якщо у родині є дівчина на виданні, то паску кладуть їй на голову і промовляють: "Аби була людям така велична, як сися паска пшенична!" Опісля господар очищає свячену крашанку, розрізає на стільки частин, скільки осіб зібрані за столом. Далі куштують паску.

Батько бере велику паску, вирізає з неї 12 шматків, 11 відкладає, 12-й викидає через вікно, яке того дня більше не відчиняють. Після обіду женуть хоч на годину худобу в поле. До хвоста тваринам прив’язують червону нитку – від злих очей. Як зайде сонце, паску та інше свячене їсти не можна, бо буде падати град, - пише Павло Федака, посилаючись на статтю дослідника Василя Довгуна "Паска давно".

Юрій Жаткович пише: "Коли прийдуть домів, ґазда начне паску і кождому виріже із неї читавий дараб, до котрого кожде дістане свою часть і із других сьвячених речий. Коли уже попоїли сьвяченого, з котрого кригітя сиплють на грядки у городци, тогди імуть ся до вареної страви, особливож до солодкого, пареного молока. Потім старша челядь ляже мало відпочати, а молодїж ізбере ся коло церкви, де забавляють ся до вечірнї. Меньші дїти бавлять ся писанками, що у великодну пятницю фарбили; дівки імають "котика" і "блишку"; леґінї і молодші ґазди "желїзницю" правлять. Хлопцї на Великдень люблять на дзвіници сидїти, бо всякий раз у всї дзвони треба дзвонити; містами від рана до вечера неперестанно дзвонять. Як красний час служить на Великдень, то через всі три дни не лиш молодіж, а і старша челядь збуває час коло церкви.

Хотя й м'ясна страва дуже потрібує води, однако многі на первий день Великодня зовсїм не п'ють води, бо вірують, що хто на сесь день не п'є воду, той у літі на роботі не буде мати жажди".

Про цей звичай Дмитро Копинець пише також: "Під час сніданку утримувалися від води, а пили тільки квасницю ( рідину, що залишалася від кислого молока при виготовлені сиру) – щоб влітку, у жнива, не мучила спрага."

Інформація та фото з Інтернету та порталу "Колиба".