Чому мандрівників на Закарпатті не відлякають ні затоплений Синевир, ні розбиті дороги

Цього року на старті весняного сезону на туристів, які вирішили відвідати чи не найвідомішу родзинку українських Карпат - високогірне озеро Синевир, чекали певні несподіванки. І несподіванки ці не залежали, як це зазвичай буває, від людських чинників - тут "попрацювала природа". Справа в тому, що зима цьогоріч трохи затрималась, і ось коли нарешті у квітні настали теплі дні, через різке танення снігу рівень води піднявся аж на чотири метри.

Такого не пам'ятали навіть "бувалі" постійні туристи і працівники Національного природного парку "Синевир". Дерева довкола озера опинилися у воді, відомий оглядовий майданчик затопило. Мандрівники, які у цей період опинилися біля озера, були трохи розгубленими - через підтоплення стерлися пізнавані краєвиди, якими "заманюють" на Синевир чисельні реклами.

Ще одна проблема, через яку страждає Міжгірський район (у якому і розташований Синевир), - дороги. Їхній стан може стати причиною зменшення потоку туристів. Дороги можуть відлякнути і від Синевиру, і від міжгірської Колочави, що розташована неподалік, і яка ще кілька тижнів тому вражала цвітінням крокусів, а у планах вже святкування 555-річчя цього унікального села-музею.

Звісно, примхи природи, ями на дорогах і чергові "відмазки" відповідальних за інфраструктуру можуть зіпсувати наміри поїхати у цей мальовничий куточок Карпат. Тому Depo.Закарпаття вирішив нагадати, чому таки не варто зважати на тимчасові (сподіваємось) складнощі і таки йти пакувати речі у поїздку. Бо саме тут атмосфера - це сплетіння вражень, свіжого повітря, мальованих краєвидів і легенд.

Отже, озеро Синевир називають Морським оком або Перлиною Карпат. Якщо подивитися на Синевир згори, то яскрава синя гладь води з острівцем посередині дійсно нагадує велике око.

Синевир - найбільше озеро українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря і входить до складу Національного природного парку "Синевир".

Площа озера дорівнює близько п'яти гектарам, середня глибина становить 8-10 м, а максимальна – аж 22 м. Через те, що Синевир причаївся високо над рівнем моря та є досить глибоким, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те, що холодна, а крижана. Оскільки озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому заборонені.

Синевир утворився внаслідок потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько десяти тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам'янисті породи утворили природну греблю, повністю перегородивши вузьку долину. Гігантська ущелина, що виникла при цьому, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій та кришталево чистій воді озера на сьогоднішній день прекрасно себе почувають такі рідкісні види риб, як форель озерна, райдужна та струмкова.

На дні озера Синевир є отвір, який служить своєрідним природним регулятором рівня води, завдяки якому озеро не виходить з берегів навіть під час найбільших паводків.

А легенди про озеро Синевир – це насамперед милі історії про кохання, які сприяють туристично-весільному бізнесу на берегах озера. Туристу неодмінно розкажуть зворушливу історію про Синь і Вир. Колись давним-давно ці гори належали одному багатієві, у якого росла дочка - справжня красуня з очима, як небесна синь. На біду дочка полюбила бідняка - пастуха Вира. Батько звелів убити недостойного обранця. Його піддані підстерегли Вира і скинули на нього зі скелі камінь. Дізнавшись про смерть коханого, Синь прибігла до того місця, обійняла камінь і заплакала. І так гірко плакала, що затопила разом з собою всю долину і сама потонула в ній. Так і з'явилося озеро Синевир. Вода в озері - кольору очей Сині, а невеликий острівець в середині - місце, де загинув Вир. Сьогодні біля озера туристів зустрічають фігури Сині і Вира, вирізані з дерева. Місцеві жителі вірять, що любов, що зародилася на берегах цього озера, не закінчиться ніколи.

Є ще одна зворушлива історія. Синевирська Поляна отримала назву від гарної поляни, де поселився один чоловік з родиною. Згодом нарід розрісся. Люди спочатку жили мирно, в злагоді, ділили все порівну, а з часом з'явилися заможні ґазди, на яких працювали бідняки. Численні отари овець випасали в лісах та на полонинах сім вівчарів. Серед вівчарів виділявся вродою Вир, син заможних батьків. А оскільки Вир був наймолодший, то йому часто доручали випасати кіз, яких відокремлювали від овець.

Одного дня, юнак пригнав кіз до кошари і тут зустрів красуню. Це була дочка бідної вдовиці Ксеня (Синя, Синь). Краса дівчини так вразила Вира, що відразу закохався в неї. Молоді люди покохали одне одного. Але з тої любові добра не було. Батьки, довідавшись, що їхній син хоче одружитися з біднячкою, почали його наговорювати проти дівчини. Засмучений юнак вже хотів накласти на себе руки. Згорьована від злих язиків Ксеня померла при пологах, як і її немовля. Вир, не витримавши смерті коханої, заліз на найвищу смереку і з її вершини кинувся на гостре каміння, одразу загинувши.

Батьки Вира жорстоко знущалися над трупом дівчини. Вдова, коли помирала від горя за дочкою, прокляла це місце. А слова-прокльони вдовиці на вітер не летять. Тієї ж ночі провалилася земля під насмішкуватими вівчарями і під їхньою худобою. А коли вранці другого дня прийшов ватаг за сиром, то на тому місці вже не було ні колиби, ні овець, ні кошари. Озеро заповнило всю територію.