Бути поруч: Сестра Симеона з Прикарпаття змінила чернечу сукню на військовий одяг

Про це пише Depo.Закарпаття з посиланням на Zaxid.net.

Піти добровольцем в зону АТО сестра Симеона з Івано-Франківщини вирішила у 2014 році, після того, як у збитому терористами українському вертольоті загинув її двоюрідний брат.

Утім, у військкоматі, побачивши, що психолог Надія Довганюк насправді є монахинею Симеоною Довганюк, від її послуг відмовилися. Тоді один дзвінок знайомого священика змінив плани сестри Симеони і з добровольця вона вирішила перекваліфікуватися на капелана. Сестру призначили психологом і капеланом у шпиталі в Черкаському – закритому військовому містечку на Дніпропетровщині, усього за кілька десятків кілометрів від війни.

Перші місяці у військовій частині для монахині із 20-річним досвідом психолога стали справжнім пеклом. Поранених везли і вдень, і вночі. Робочий день Симеони тривав по 24 години: її викликали серед ночі, аби заспокоїти і втихомирити бійця, поки лікарі готують операційну. Сестра тримала за руку в найважчі хвилини, а коли наставало затишшя, протирала залиту кров'ю підлогу (адже поранені тоді лежали і в коридорах), підбирала гранати та набої у приймальній і несла їх у відповідну кімнату, а потім зачинялася у своїй келії-кабінеті і плакала.

Переломний момент сестрі відкрив очі і на те, що не тільки поранені потребують її допомоги. У Черкаському дислокувалися і військові, які проходили навчання і звідти вирушали в зону АТО. Більшість із них були мобілізовані, але до того ніколи не воювали і не мали жодного бойового досвіду.

Симеона приходила до них не як монахиня, а як психолог.

Тоді вона вперше за 20 років зняла свою чернечу сукню і вдягнула військовий одяг. На полігоні не розповідала про Бога, та й завдання було інше: вона піклувалася про тих чоловіків і хлопців, в очах яких бачила страх. Сестра розповідала про стрес, як із ним боротися, що боятися не соромно, і всі ці сотні мобілізованих її слухали.

Там у формі вона була психологом. Але багато хто з бійців дізнався, що вона монахиня. І лише з їхньої ініціативи вона починала говорити про Бога, або ж виконувала свої безпосередні обов'язки капелана. Сестра Симеона як монахиня не може сповідати, відпускати гріхи та уділяти інші таїнства, як це роблять священики-чоловіки, але вона готує людину до цього. У монахині навіть є похідний варіант каплиці, як і в кожного капелана.

Живе Симеона в келії на одному з поверхів шпиталю. Це номінальна келія, адже кімнату відпочинку для монахині переобладнали з медичної палати. Тут лише лікарняне ліжко, стіл, одна тумба і кілька стільців. У монахині немає ані власної ванної, ані власного простору. Вона, як і всі, хто лікується у шпиталі, приймає спільний душ і споживає їжу, якою годують хворих. Вона постійно на виду.

Для сестри Симеони усі, хто лікується у шпиталі, не пацієнти. Вона каже, що завоювала їхню довіру, бо не визнає фальші. Щоразу в розмові з ними вона не соромиться сказати, що для неї честь говорити з тими, хто є обраним захищати її країну.

24 травня Українська військова делегація, учасники 59-го міжнародного військового паломництва до Люрда (Франція), взяли участь у загальній аудієнції із папою Франциском. Військових супроводжували капелани і, звичайно, сестра Симеона.

Нагадаємо, 20 липня, від вогнепального кульового поранення голови загинув закарпатець, молодший сержант Гладкий Сергій Вікторович.