Жити в Європі: Як студенту "ощасливити" себе життям по-американськи

Довіра по-американськи, американська мрія, американське щастя, життя по-американськи... Чи доводилося вам щось чути про них? А бачити чи, навіть, відчувати? Я вирішила зануритися у це все з головою і розібратися, де міф, а де реальність. Поїхали, точніше, полетіли!

Підзаробити у Сполучених Штатів Америки на літніх канікулах за програмою Work and Travel я їздила, коли ще навчалася в Ужгородському національному університеті. Студенти в Словаччині теж активно використовують таку можливість, тим більше, що їм це зробити набагато легше, ніж українським одноліткам. Переконалася в цьому сама.

По-перше, в Україні я б уже і не сподівалася, що отримаю візу після четвертого курсу: до випускників в американському посольстві ставлення, м'яко кажучи, не дуже відкрите. Точніше, воно зі щирою посмішкою, але без заповітного штампу в паспорті. У Словаччині до Америки спокійно випускають і після четвертого курсу. По-друге, сам процес співбесіди у посольствах Києва та Братислави – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Довга і скрупульозна підготовка в Ужгороді: пропрацьовувалося будь-яке можливе питання від представника посольства – від "про що вам цікаво дізнатися в Америці" до "охарактеризуйте політичну ситуацію в Україні". За таким же принципом готувалася до співбесіди в посольстві у Братиславі, однак там мої глибокі пізнання ситуації в Словаччині і можливостей в Америці нікого не цікавили. Візу "вдарили" майже конвеєрно – всім "по-бистрячку" і без відмови. І лиш уявіть собі реакцію присутніх, коли я навіжено вискочила з кабінету із криками "мені дали!!!". Думаю, словаки довго ще мучилися, що ж такого мені дали, що я так раділа.

Так ось мені випала можливість ще раз полетіти до Північної Америки, і не тільки попрацювати, але і спробувати зрозуміти, як це – "жити в Америці".

Потрапити на цей континент і відчути присмак його свободи – мрія багатьох, але у кожного це слово трактується по-різному. Скільки людей, стільки думок. Перше, що хотілося зробити, вже будучи тут, – це зануритися з головою в багату культуру і перевірити правдивість усіх стереотипів, що склалися задовго до…

Перше, що завжди цікавило мене особисто – це відкритість американців, яка проявляється у багатьох факторах. Наприклад, відсутність парканів перед будинком. Спостерігаю це щоразу прогулюючись вулицями, де завжди охайний двір зі свіжоскошеним газоном, відкриті фіранки, за якими видніються різні обличчя… Одразу складається враження, що тебе завжди чекають в гості.

Хтось запитая, а як же особистий простір. Все просто: здебільшого усе міститься на задньому подвір'ї, в той час, як шлях до вхідних дверей вільний. І басейн, і літній будиночок і все інше ховається за маленькою хвірткою, котра розташована в задній частині будинку. Так мені пояснила знайома Лаура, котра є громадянкою США з народження. "Люди будують паркани в основному для приватності, проте більшість з них мають їх лише на задньому дворі. Особисто у мене саме такий паркан, що дозволяє мені не випустити собаку й не турбуватись про те, аби вона не втекла. Також у нас є басейн, тому паркан подібний до щита, за яким можна розслабитися, не заважаючи сусідам", - розповіла Лаура.

Американці довіряють, що означає їхню відкритість й привітність один до одного. Залежить це від місцевості, про яку йдеться. Комусь такий ландшафтний дизайн не до душі, та й "відкритість" має свої межі. У когось ці межі чітко позначені тим самим парканом. Якщо його немає, то це не означає, що двері відкриті для всіх, адже, за Конституцією, в американців чітко прописано право на self-defence (самозахист), що дозволяє їм зберігати зброю. Лаура каже, що в Америці Конституція гарантує право на носіння зброї. "Деякі люди володіють нею, аби відчувати себе захищеними. Однак для цього потрібно пройти чимало обстежень й перевірок, аби отримати дозвіл на купівлю та використання. Проте таке явище більш поширене в окремих регіонах", - пояснює дівчина.

Як виявилося, американці не з боязких і вже звикли не зачиняти двері, навіть якщо вдома нікого немає. Знову ж таки, все відносно і залежить від географічного розташування. Проте якщо сусіди просять годувати кота і з легкістю дають ключі від квартири чи будинку, бо їдуть у відпустку, дивуватися не варто.

Якщо б мене просили охарактеризувати життя в Америці, мені б вистачило одного слова – легкість, котра відчувається у всьому. З легкістю залишити велосипед на вулиці і знати, що, вийшовши з магазину, знайдеш його там, де залишив. З легкістю залишити капці за кількасот метрів від океану і знати, що скільки б людей не пройшло повз, знайдеш свою пару. З легкістю допомогти, якщо попросять. З легкістю усміхнутися незнайомцю і знати, що обов'язково отримаєш те саме у відповідь.

Може, це і є американський секрет щастя? Здається, що й самі американці не зможуть на це відповісти. Але з упевненістю скажу, що мені такий рецепт до вподоби. Тож бажаю нам легкості у всьому. Далі буде.