Таємниці Середнянського замку: Чому чашу Грааля шукають і на Закарпатті

За один день побачити все у Середньому, селищі, яке повною мірою використало своє географічне розміщення між Ужгородом та Мукачевом, неможливо. Точніше, побачити можна, але відчути його на смак і дотик, зрозуміти непересічний шарм, який є не у кожного села, - ні. Тож про два монастирі і їхній запашний хліб, про храми, руїни будівлі, де, рятуючись від Наполеона, ховали корону святого Іштвана, про унікальні винні підвали, занесені ЮНЕСКО до десятка кращих винних підвалів Європи, про надзвичайно колоритних середнянців та незабутні середнянські смаколики розповімо якось згодом. Сьогодні ж - про найзагадковішу принаду села, Середнянський замок.

Перші письмові згадки про Середнє відносяться до XIV століття, хоча відомо, що ще з кінця ХІІ ст. місцевість уподобали монахи-тамплієри, які згодом побудували тут замок-монастир. Середнянський замок є єдиним замком тамплієрів на території сучасної України. Оскільки останнім часом говорити про таємничий чернечий орден стало модно, ще й купа книжок про них написана і навіть фільми відзняті, то і тут випливла інформація, що цей замок побудували тамплієри у ХІІ столітті. Загалом орден тамплієрів, які вирізнялися таємничістю, існував до 1312 р., коли був заборонений.

Ці люди були рицарями і войовниче захищали католицизм. Їх підозрювали у зв'язках з дияволом. Почали переслідувати і кидати у в'язниці, де катували і вбивали. Саме з цим орденом пов'язані свідчення про зв'язок Граалю з Середнянським замком. Мовляв, Чашу, що була зроблена зі смарагду корони архангела Люцифера, колись заховали саме у стінах цієї фортеці. Чому саме її? Справа в тому, що Середнянський замок був одним із найвіддаленіших (найтемнішим кутком) із замків тамплієрського Ордену. Там ченці вирішили заховати священний скарб. Сьогодні знаходяться відчайдухи, які свято вірять, що скарб можна знайти. Якщо, звісно, вперто пошукати. Щоправда, чимало істориків переконують, що Орден Тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку.

Тим не менш, після тамплієрів у замку оселилися монахи ордену Святого Антонія, а після них, у 1380 році, – ордену Святого Павла (вони пробули на цій території до середини XV століття). Саме павліканці відкрили в Середньому першу школу.

Середнянський замок вважається єдиною фортифікаційною спорудою Закарпаття, в якій в незакінченому вигляді залишились риси романського стилю. Прообразом цієї твердині були давньоримські прикордонні сторожові вежі на Дунаї та Рейні. Оскільки замок не служив нікому за резиденцію, а виконував лише оборонні функції, то і розмірів він був невеликих: лише 18,6 на 16,5 метра. Споруда мала вигляд триярусної вежі з товщиною стін до 2,6 метра і висотою близько 20 метрів.

Середнянський замок побудовано не на пагорбі, як всі інші замки Закарпаття, а на рівнині. Проте це абсолютно не шкодило його обороноздатності, оскільки він був оточений важкопрохідними валами і ровами з водою. Вона тут ніколи не застоювалася, бо мала витік біля млина у центрі села. У ровах навіть плавали на невеликих човнах – така собі "Венеція".

"Туристи вважають за замок тільки центральну частину - те, що називають центральною вежею, донжоном, не помічаючи, що метрів за триста вони вже по тому замку йшли. Тобто це і охоронні стіни, де стояв гарнізон. Без стін це був би просто будинок серед поля. Серед усіх замків це єдиний, який збудували, знехтувавши фактично всіма правилами фортифікації", - розповідає археолог Ігор Прохненко.

Він пояснює, що замок розміщений не у горах, де не потрібно насипати великі вали, копати рови, а на рівнині, хоча поруч є гори. "Але будівельники були впевнені у тому, що вони зроблять неприступну фортецю. Вона такою і була, але зараз це все під землею. Трохи реставратори це відбудували, але це два величезні рови, стіни, вали, які займають біля 4 га. навколо вежі", - каже археолог.

Неприступність замку пов'язують не лише з оборонними засобами, але і з постаттю його власника, угорського героя Іштвана Добо. Він прославився тим, що 1552 року, під час турецької навали, з гарнізоном у 2 тисячі чоловік зупинив в угорській фортеці Егер просування 80 тисячного ворожого війська. Відвага та талант полководця нівелювала усі сумніви щодо неприступності Середнянського замку, де Іштван Добо часто бував.

ХVІІ-ХVІІІ ст. позначились для Середнянського замку частою зміною господарів, що було спричинене численними війнами на цій території. Під час цього на замок ніхто не зважав, і він почав руйнуватися. Тим більше, що його було важко перебудувати під модне житло тодішньої знаті. Остаточного удару замок зазнав під час антигабсбургського повстання угорських дворян під проводом Ференца ІІ Ракоці в 1703-1711 років. Повстанці програли, а землі Середнього разом із замком перейшли до барона Перені та графа Баркоці. Вони вирішили не вкладати гроші у відновлення поруйнованої фортеці, та й загалом, за документами того часу все село було майже знищене війною. Згодом про башту-донжон забули.

Окрім того, що замок є найзагадковішою туристичною локацією Середнього, він став ще і найсуперечливішим об'єктом. Власне, ця суперечність і притягує сюди туристів, науковців та навіть авантюристів, які намагаються щось віднайти у стінах замку. Не лякає їх навіть легенда про чорта, який нібито вночі кидає каміння зі стін. Як не дивно прозвучить, але легенда ця має реалістичне пояснення: учасники археологічних експедицій під час розкопок неодноразово чули і бачили, як уночі каміння сиплеться з руїн. Причина в перепаді температур вдень і вночі. Це, на жаль, руйнує замок - точніше, те, що від нього лишилося.