Одного разу, сидячи на трухлявому дубовому пеньку і наглядаючи за худобою, він помітив, що один молодий віл кожний день на певний час відлучається від стада і кудись йде крізь лісові зарості поблизу пасовиська. Наче його манить туди щось. То ж пастух, помітивши це, одного дня встав, узяв палицю і, крадучись між кущами й деревами, пішов за волом. Аж бачить: віл зупинився біля якогось лісового озерця і, нахилившись над ним, почав пити з нього воду. "Що за вода така, ож так смакує волові?" - подумав пастух. А віл, як напився, спокійно повернувся в стадо. Тоді пастух вийшов з схованки і підійшов до озерця. Замочив палець у воду і скуштував, пробуючи на смак. Вода була солона, схожа на соляну ропу. І тоді він зрозумів, що ж так манило вола.
Пастух розповів про озеро людям. Вони оглянули околицю і виявили ще кілька таких соляних озерець. З того часу, як люди знайшли ропу в себе під боком та почали там будувати собі хижі, поступово виникло і село. А позаяк воно виникло довкола тих соляних ям, той назвали село Сіль. І хай це буде лише легенда, соляні озерця таки зіграли свою важливу роль у житті селян.