​​​​​​​Як живеться у закарпатському Вертепі – маленькому селі із різдвяною назвою

Маленьке село, відоме на всю Закарпатську область завдяки своїй назві – Вертеп. Тут всього дві вулиці, 150 будинків та трохи більше 400 мешканців. З приходом різдвяних свят, село ніби повертається у давні часи, коли до кожної хати ходили колядники і сповіщали про народження Христа.

Як село Вертеп отримало свою назву

Місцеві мешканці мають кілька версій, як село отримало назву. Одні впевнені, що це справді пов’язано із Різдвом. Інші ж розповідають версію про те, що село у давнину було святим місцем. Хтось розповідає про суперечки давніх людей за землю, яку виборювали у боях – врешті, переміг чоловік, який очолював групу, що жила на горі, де розташований нинішній Вертеп. Саме гурт, згуртованість місцеві мешканці пов’язують зі словом "вертеп".

Місцевий вчитель історії Василь Терпай впевнений, що назва села не пов’язана з Різдвом. Вертеп було частиною села Широке. Проте воно завжди було віддаленим і важкодоступним, тому і отримало назву "Вертеп" – це слово також має значення "манівці з вибоїнами", "крута дорога", "печера".

Більшість ж місцевих переконані, що у саме у їхньому селі збиралися колядники, щоб уже звідти йти колядувати у села трьох районів – Виноградівського, Іршавського та Хустського. Через цю давню традицію місцеві і зійшлися на назві "Вертеп". Традиція збереглася, тепер колядники із трьох найближчих сіл сходяться до Серединної церкви у селі з різдвяною назвою.

Саме через те, що місцеві пов’язують назву села із релігійними коренями, у радянські часи його перейменували. До 1960-х років село називалося Романівка. Проте ця назва не прижилася і село знову почали називати "Вертеп".

Різдвяні традиції

На Різдво село перетворюється на казкове поселення, де лунають колядки звідусіль. До свята місцеві готуються заздалегідь. До Святвечора господині печуть Карачуни. Цей калач ставлять під скатертину на столі, де він і лежить всі свята. Роблять це, бо вважають Карачун оберегом.

З появою Різдвяної зірки, що сповіщає про народження Христа, родини приступають до Святої вечері, а відтак і чекають на появу колядників. Колядувати до осель у селі з різдвяної назвою спочатку приходять діти та підлітки. Хлопці носять Віфлиєм, тим часом дівчата – Різдвяну зірку. Маленьким колядникам дякують солодощами та фруктами, хоча за сучасною традицією дають і гроші. 

Скріншот з сюжету каналу Сіріус

У Вертепі існує традиція, що доросла дівчина не може йти колядувати. Вона повинна сидіти вдома і чекати, коли колядники прийдуть до неї. Загалом дорослі дівчата та жінки залишаються вдома, щоб приймати бетлегемів (учасників різдвяного дійства). Коли до дівчини приходять колядники, вони питають, чи можна танцювати "гуру". Це танець, який танцюють тільки для дівчат, що уже на виданні.

Дорослих колядників після виконання колядок та танців, запрошують до столу господарі оселі. Бетлегеми колядують по селу до початку всеношної служби у церкві. Там згодом і збираються всі колядничі групи. Продовжують колядувати 7 січня після ранкової святкової літургії, коли господарі осель повернуться  додому.

Бетлегеми у селі Вертеп вбираються у спеціальний одяг. Кожен із учасників виконує роль когось із різдвяних персонажів. Найпоширеніші: два янголи, дід та баба, чорт, чотири вівчарі, жид і циганин. Часом колядники додають і нових персонажів, як от поліцію чи політичних діячів. Костюми бетлегемників дуже яскраві, часом страшні, дзвенять і роблять багато шуму, щоб навкруги всі чули, що йдуть колядники.

Коляди, що лунають у селі з різдвяною назвою, мають різні мотиви. Це як українські пісні, так і словацькі, угорські, румунські. Близькість із кордоном накладає відбиток як на побут місцевих, так і на фольклор. Також тут знають такі коляди, які не співають бвльше ніде в Україні. Тож місцеві вважають себе справжніми хранителями різдвяних традицій. Усі вертепівці з нетерпінням чекають на Різдво. У святкові дні вони відзначають народження Ісуса Христа та іменини села.