Як закарпатці шанують "свого" Глюка на "американському" джипі

Мешканці Закарпаття дуже пишаються своїми відомими земляками, навіть якщо "земляками" їх можна назвати з натяжкою. До прикладу, в Ужгороді є кілька пам'ятників культовому митцю Енді Ворголу, і закарпатці кажуть, що він їхній, "русин".

Ближчим до ужгородців є ще один відомий художник, котрий певний час жив і працював в Ужгороді - Гаврило Глюк. Хоча митець і не корінний ужгородець, але бурхливі історичні події перших десятиліть ХХ століття привели його в це місто.

Гаврило Глюк народився в Трансільванії, що тоді входила до складу Австро-Угорщини. У 1931-1933 роках навчався у Вищій школі образотворчих мистецтв у Будапешті. На той час сім'я художника переселилася до Ужгорода, що входив до складу Чехословаччини.

Численні художні вправи, малювання на пленерах дали результат. Художнику вдавалися живописні замальовки, він навіть робить успіхи і перед глядачем: продає перші твори шанувальникам.

Але обстановка в Угорщині змінилася, і Глюкові було зауважено про небажаність його перебування на території Угорщини. 1933 року Глюк покинув Будапешт. У Румунії його на півтора року призвали до армійських лав. Військову повинність відбував у місті Сібіу. Після демобілізації навесні 1936 року художник через підданство не мав змоги поїхати до Чехословаччини, де були батьки, йому довелося їхати до Бухареста.

Після приєднання Бессарабії до Радянського Союзу Гаврило вступив на другий курс художнього училища в Кишиневі. Але всі його плани порушила Друга світова війна. Глюка мобілізували в трудову армію: він працював у технічному з'єднанні, на будівництві залізниці та інших об'єктах у Дніпропетровську, Елісті, Сталінграді.

Після війни художник повернувся до Кишинева. Тут знову прилучився до мистецького життя. став членом Спілки худождників Молдавії. 1947 року Глюк переїхав на Закарпаття. Жив і працював в Ужгороді, де і помер у 1983 році.

Ужгороді проводиться чимало заходів і виставок творів відомого митця. А кілька років тому на площі Глюка, у річницю його смерті, відкрили нову "цікавинку" для туристів - інформаційні стенди про відомого художника, заслуженого діяча мистецтв Гаврила Глюка.

Окрім української, про митця також можна почитати англійською та угорською мовами. Тут, біля стенду, є скульптура Глюка, яка "розповідає" цікаву історію про художника.

Велика кам'яна брила, на ній - автівка, за кермом якої Гаврило Глюк. Митець їздив на незвичайному автомобілі. Це був ГАЗ-66, джип, який називали "американський вілліс", він був на той час єдиним автомобілем у такому роді в Ужгороді. І за цим джипом ужгородці вже знали, що їде Глюк. Крім того, ця машина вказувала на характер художника: він постійно їздив на пленери, написав безліч картин про роботу селян у горах, у колгоспах.

Поруч з художником - ескіз відомої картини "Лісоруби". Це робота, що принесла Глюку європейську славу - "Лісоруби" написана 1954 року. У центрі композиції - постаті двох молодих вантажників. 1958 року за картину "Лісоруби" Глюка відзначено великою срібною медаллю на Всесвітній виставці в Брюсселі. На задньому сидінні авто, поруч з художником - мольберт.

Автор пам'ятника - скульптор Михайло Колодко каже, що саме так зобразив художника після того, як побачив, в якій автівці їздив Глюк - позашляховик, на якому міг дістатись найвищих гірських вершин, де і малював знамениті картини.

Картина "Лісоруби", Г.Глюк, 1954

Нині роботи художника зберігаються в Третьяковській галереї в Москві, Національному художньому музеї України, у приватних колекціях у Європі, США, Канаді, Ізраїлі, Японії тощо. Спадщину "закарпатського" Глюка шанують у всьому світі.

Використано матеріали: biblioteka.uz.ua, mukachevo.net, jewish.uz.ua