Як село на закарпатській Міжгірщині стало раєм для лісорубів та бокорашів

Торгівля лісом приносила великі прибутки. В лісовому господарстві було задіяно понад половину жителів села

Depo.
12 січня 2018 10:30
ФОТО: depo.ua
Як село на закарпатській Міжгірщині стало раєм для лісорубів та бокорашів

Перша письмова згадка про Синевир відноситься до кінця XVI початку XVII ст: у верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі) згадується село, оточене великими лісами, що в 1604 році називалось Зіневер.

Село дійсно оточують гори центральних лісистих Карпат (масив Привододільні Горгани). Згідно з документами, ці землі були володінням спадкоємців Карніша і Крічфолуші. Серед землевласників згадуються і Бернат Ласко, Кун Петер, Тегза та інші. В їхні володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси. Згідно з письмовими джерелами, 1851 року лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу.

Чому село Синевир стало раєм для лісорубів та бокорашів - фото 1

На початку XIX ст. почалося хижацьке винищення лісів, посилилася експлуатація верховинців — лісорубів. Торгівля лісом приносила великі прибутки, тож в лісовому господарстві було задіяно понад половини жителів села.

З давніх років ліс був одним з основних видів заробітку для місцевого населення. Майстри виготовляли різні вироби з дерева, а також переправляли його в інші регіони. Найоптимальнішим варіантом було сплавлення деревини по швидких річках. Вони, у свою чергу, забезпечували лісопильні промисли надійною транспортною артерією, якою заготовлені колоди спускалися вниз за течією. В середині ХІХ століття на річці спорудили греблю, по якій також транспортували ліс. У процесі її перебудови і розширення вона досягла 80 метрів довжини.

Праця лісорубів та бокорашів (плотогони, які й забезпечували сплав) була тяжкою і небезпечною, вимагала великих затрат фізичної сили, вміння та героїзму. Робота, зокрема, бокораша давно вже відійшла у минуле, і від часу сплаву останнього дарабу (дарабами або бокорами називали ті плоти з дерева) річцкою Тереблі пройшло вже понад півстоліття.

Чому село Синевир стало раєм для лісорубів та бокорашів - фото 2

Сотні тисяч кубометрів деревини за мінімальних економічних витрат сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції на плотах - бокорах, складених зі стовбурів дерев.

Бокорашів було 3-5, інколи й більше - залежно від розмірів плоту і складності та довжини маршруту.

У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана. Лісу було вдосталь, роботи також. Крім того, за неї непогано платили, тому люди йшли сюди з усіх усюд.

Сплавляти ліс починали вже з ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати.

Нині біля Синевиру, на річці Озерянці , по якій колись сплавляли ліс, постачаючи його до Угорщини, створено Музей лісу і сплаву. Він знайомить зі знаряддями та особливностями праці лісорубів і плотогонів.

У місці, де створено музей, в середині XIX ст. було побудовано унікальну гідротехнічну споруду — клявзу, греблю з воротами для скидання води. Гребля функціонувала до 1960 року. У середині 1990-х споруда відновлена​​, і на її основі створено музей, який входить до складу Національного природного парку "Синевир". Щоправда, зараз музей перебуває у вкрай занедбаному стані.

Чому село Синевир стало раєм для лісорубів та бокорашів - фото 3

"У 2008 році обласна рада із грубим порушенням законодавства відібрала цей унікальний об'єкт від Міністерства екології та природних ресурсів і створила на його базі комунальне підприємство. Робилося це під цинічними гаслами "порятунку музею" тільки для того, щоб приватизувати його, вкравши у держави. З тих пір єдиний у Європі Музей лісу й сплаву руйнується, а коштів на його відновлення ні в обласної, ні тим більше в Міжгірської районної ради немає" – каже очільник Закарпаття Геннадій Москаль.

За його словами, нині домолено, що Мінекології за кошти Європейського Союзу візьметься за реконструкцію музею, однак це станеться тільки після повернення його на баланс профільного міністерства. Процедура повернення вже почата, до суду направлено адміністративний позов про визнання недійсним рішення Закарпатської обласної ради №514 від 12 березня 2008 року про передач Музею лісу і сплаву в урочищі "Чорна ріка" Міжгірського району та обєктів інфраструктури озера Синевир Фондові комунального майна Закарпатської області". Втім, коли саме музей відродиться у всій своїй красі, говорити рано.

Неподалік села розташоване і відоме озеро Синевир - найбільше озеро українських Карпат. Воно причаїлося на висоті 989 метрів над рівнем моря і входить до складу Національного природного парку "Синевир".

Площа озера дорівнює близько п'яти гектарам, середня глибина становить 8-10 м, а максимальна – аж 22 м. Через те, що Синевир причаївся високо над рівнем моря та є досить глибоким, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те, що холодна, а крижана. Оскільки озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому заборонені.

Чому село Синевир стало раєм для лісорубів та бокорашів - фото 4

Для багатьох приїжджих околиці Синевира є джерелом натхнення, місцем, де вони черпають енергію, набираються сил. Сюди з'їжджаються митці звідусіль, адже куди не глянь – скрізь краса. У той же час для місцевих мешканців такі речі давно вже стали буденними і втратили своє естетичне значення.

Чому село Синевир стало раєм для лісорубів та бокорашів - фото 5

Пасма Карпатських гір, що оповивають село, долина гірської річки Тереблі, зелені полонини, що здіймаються у небо, непрохідні хащі – лише маленька частина того, за що можна покохати Міжгірський район.

Більше новин про життя Закарпаття читайте на Depo.Закарпаття