ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Вовняне марево Карпат: За що можна полюбити гуцульські ліжники

Невід'ємним атрибутом гуцульського побуту з давніх-давен вважається ліжник – ковдра з овечої шерсті

Depo.
12 серпня 2018 10:00
ФОТО: depo.ua

Назва "ліжник", очевидно, не претендує на вишуканість і витонченість, але, попри це і, незважаючи на це, карпатський ліжник – та унікальна річ, яку, як троянду Шекспіра, як не назви, а менш теплішим, м'якішим і кориснішим він не стане. Ліжник, як схід – справа тонка. Він може бути розкішним покривалом на ліжко, килимом на стіну чи підлогу, а одягнутий в простирадло стає легкою та теплою ковдрою. Ліжник зігріває у люті морози і вважається обов'язковим елементом весільного обряду, бо привертає до хати добро і є символом затишку та достатку. Йдеться, звісно, про ліжник справжній, а не економ-класу. Втім, все по-порядку.

Ліжник супроводжує все життя гуцулів – від його приходу в життя аж до завершення земного шляху. Тому, як універсальний оберіг, використовується у народній обрядовості. Це і благословення батьками дітей до шлюбу, обдаровування ліжниками молодих на весіллі, а також використання їх у поховальних обрядах. Деякі науковці припускають, що жертва полотном чи іншими тканинами у дохристиянську добу призначалася духам предків. Можливо, саме тому під тіло умираючого, для полегшення його страждань гуцули стелять ліжник. Ліжником ще й досі подекуди в Карпатах супроводжують в останню дорогу покійника: накривають ним труну та дарують "за прости біг" до церкви.

Ліжники на Гуцульщині до середини ХІХ століття виготовляли на ґаздівці лише для власних потреб. Всі етапи – від вирощування овець і включно з ткацтвом – власноручно. До кінця ХІХ століття ліжники були зовсім не такими, як сучасні. Їх робили з нефарбованої вовни, і мали вони до 5 метрів завдовжки. Такі вироби називалися джергами і використовувалися як простирадло і ковдра водночас, а маленькі, присідлачі, клали замість сідла на коня. Найдавніші ліжники або були однотонними, без узорів, або ж ткався узір найпростіший – чергувалися смуги природнього кольору овечого руна. Давні гуцульські узори співзвучні з актуальними нині "етнічними".

На ліжниках ніколи не тчуть ікони. Ліжник – ужитковий виріб, що спочатку використовують на постелі, потім на лавицях, на припічку; далі ним встелюють сидіння возів, кидають під сідла на конях, взимку кутають ноги на санях. Коли ґазда п'є сто грам у гостях, укриває ліжником коней. Коли ліжник доходить до геть сумного стану, ним гріють худобу в стайні за сильних морозів. В умовах натурального господарства ліжнику прописаний сценарій від народження до самої смерті. Тому старі ліжники на Гуцульщині не зберігають – хіба йому щастить потрапити в церкву, де на нього зазіхає лише голодна церковна миша.

У 1869 році польський етнограф Вінцент Поль, описуючи побут гуцулів, казав: "Про багатство гуцула свідчить кількість ліжників, порозвішуваних на жердці біля ліжка".

Ще на початку століття, у 1930 році, на виставці-ярмарку у Познані (Польща) ліжники зробили справжній фурор. На них моментально виник шалений попит.

Навіть у складні для України радянські часи ліжникарство не перевелося. Полів високо в горах не було, тож у цій місцині були введені допоміжні промисли – сувеніри, один із яких – ліжникарство. Попри різноманітні тодішні заборони, в ліжниках загрози не побачили, тож жінки продовжували їх виробляти. У той час ліжники не мали мистецької цінності – це був якісний товар для побутового вжитку.

Наразі ці пухнасті дива виробляють майже у всіх гуцульських селах, як на Закарпатті, так і на Прикарпатті. А визнана столиця ліжникарства — Яворів (12 км від Косова та 115 км від Івано-Франківська), де традиція ткання ліжників не переривалася та зберегла, притаманну для цього виду народної творчості, хрестоматійність. У цьому селі ліжники тчуть чи не в кожній хаті і дорослі, і навіть діти. Біля кожної садиби — мала виставка ліжників. Одні вже готові на продаж, другі — щойно виткані, треті — сушаться.

ФОТО: Любов Рибенчук

Мало хто з туристів зможе втриматися, щоб не купити це м'яке диво для себе або у подарунок друзям. Адже він не тільки красивий, але й покращує мікроклімат у міських квартирах і навіть підтримує температуру в помешканні. Правда, дехто каже, що він колеться, але це не про справжній ліжник. Це виріб тих, хто спішить, бо треба швидко заробити гроші, й економить на всьому, - ось і виходить колючий базарний варіант. Гуцули дуже важко сприймають підробки їхніх традиційних ліжників. Болючим це питання є й тому, що ліжникарство – це мистецтво давнє, яке показує традиції поколінь. Справжні майстрині дорожать традиціями, зберігають їх і роблять усе якісно.

ФОТО: ukrainianlondon

Хто розуміє, що ліжникарство – це важка і трудомістка ручна праця, той його і цінує. Інші ж сприймають його лише як серійне ремесло. Коли ж виникне розуміння, що це мистецтво, то молодь з охотою продовжуватиме традиції ліжникарства, аналогів якому у світі немає.

При виготовленні ліжників використовується вовна з овець, які випасаються на карпатських полонинах, та натуральні природні барвники. Аби отримати готовий ліжник, треба чимало потрудитися. Спочатку миють і сушать обстрижену вовну, чешуть спеціальним гребенем, від чого утворюється пухнастий клубок, схожий на хмарку. До речі, ковдри та подушки, наповнені чесаною вовною, сприяють здоровому сну, адже вона має властивість вбирати у себе та віддавати у навколишнє середовище до 30% вологи, не створюючи при цьому відчуття вогкості в постелі.

Нововитканий виріб кидають у спеціальний пристрій — валило, величезну дерев'яну діжу, звужену донизу, в яку з величезною силою падає потік води, підведений жолобом. (В історичних документах за 1515 рік згадується валило, яке працювало на Делятинщині. Отож, це дуже давній пристрій). Потік води вривається і стрімко піднімається вгору, утворюючи вир, у якому протягом кількох годин крутяться (гуцули кажуть — валєютси) ліжники. Коли стоїш біля валила, то здається, що опинився біля великого водоспаду. За час перебування у валилі ліжники стають тугими і пухнастими. Кажуть, що дуже добре, коли ліжник "увалюється" влітку у теплій воді. Згодом його сушать на жердках, розчісують щіткою, аби розпушити вовну.

Щоб вибрати якісний ліжник, треба добре роздивитися колір. Якщо ліжник має чорні, сірі і білі тони, то він натуральний, а якщо брунатний і зелений — фарбований. Потім перевіряємо виріб на світло: якщо рідкий і просвічується, то, значить, недовго був у валилі або й зовсім не був. Такий довго не прослужить. А ще треба висмикнути з нього ворсинку: якщо вона коротка. то значить виріб витканий з ниток, прядених з того волокна, що залишилося на щітці після розчісування доброго ліжника. Щоб добро не пропадало, роблять ліжники із другосортної сировини. Слід ретельно обдивитися й основу, яка повинна бути тільки вовняною.

На базарі з'явилося багато польських покривал, які можна прийняти за ліжник. Вони трохи дешевші, бо не повністю натуральні. Правильний ліжник має бути важкуватий. Такий - корисний для здоров'я, якщо під ними спати. Зігріває в одну секунду. Дуже теплий, і водночас тіло під ним ніколи не потіє, бо пропускає повітря. Кажуть, лікує радикуліт. Модним стає одяг із ліжника - пальто чи кептарик.

ФОТО: Любов Рибенчук

У справжнього гуцульського ліжника особлива енергетика, яка передає силу гір і тепло рук майстрині. Якщо цього не відчувається - ліжник перестає бути ліжником - дивовижним винаходом гуцулів, теплим вовняним маревом Карпат, в якого повинно бути гарне майбутнє. А Міжнародний фестиваль-ярмарок "Барви Карпатського ліжника", який у неділю, 12 серпня, вперше відбудеться у с. Кваси на закарпатській Рахівщині і який, хочеться вірити, стане традиційним, може стати вагомим "плюсом" того бехзмарного майбутнього.

Використано матеріали: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати", Національний музей народного мистецтва, Ukraїner, Рукотвори, відкриті джерела

Більше про життя Прикарпаття та Закарпаття читайте на Depo.Закарпаття

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook