Мовна війна: Навіщо Угорщині знадобилася місія ОБСЄ на Закарпатті

Угорщина закликала місію ОБСЄ моніторити ситуацію на Закарпатті через нібито "напруження" у регіоні. Напередодні міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто під час виступу в рамках 24-го засідання Ради міністрів ОБСЄ у Відні вкотре "пройшовся" по Україні і наголосив, що Угорщина стурбована "напруженням на Закарпатті", де, за його словами, проживає 150 тисяч угорців. Та перед тим дав зрозуміти, що Угорщина піде на будь-що, аби тільки в Україні не запрацював новий закон про освіту – саме він найбільше дратує сусідів.

За словами міністра, цей закон "абсолютно суперечить двостороннім та багатостороннім зобов'язанням України, в тому числі зобов'язанням в рамках ОБСЄ". "Ці законодавчі акти можуть підживлювати подальші націоналістичні настрої замість можливості збереження зразкової моделі внутрішнього етнічного співіснування", - заявив голова МЗС Угорщини.

Говорячи про націоналістичні настрої та зразкову модель етнічного співіснування, Сіятро, безумовно, мав на увазі Закарпаття, підтверджуючи свої слова, м'яко кажучи, дуже непереконливими і дещо перебільшеними аргументами. "Відбулися антиугорські демонстрації, які також мобілізували людей з інших частин України, коли наші національні символи були спаплюжені і лунали антиугорські гасла. Саме через це ми закликаємо до постійної присутності спостерігачів СММ у Закарпатській області", - заявив Сіярто. Він нагадав, що мандат СММ поширюється на територію всієї України, і тому "не повинно бути перешкод для постійної присутності спостерігачів ОБСЄ на місцях на Закарпатті".

Закарпатці від таких закидів відверто спантеличені, бо не розуміють, що саме повинні моніторити представники ОБСЄ. Зважаючи на те, що на Закарпатті проживають представники понад 100 національностей, вони навчилися бути толерантними одне до одного. Якщо ж говорити про "антиугорські демонстрації", то, очевидно, міністр мав на увазі акції націоналістів, які відбулися 12 листопада в Берегові та Ужгороді. Тоді в обласному центрі націоналісти провели пікетування Консульства Угорщини з димовою завісою, а в Берегові під час ходи найактивніші зняли угорський прапор із мерії міста. Принаймні, це єдине, що можна хоч якось "натягнути" під "антиугорську" акцію.

Самі націоналісти свої дії пояснили тим, що "помітили на будівлі Берегівської міської ради прапор іншої держави, що, м'яко кажучи, не вписується в чинне законодавство". Порушення вони виправили шляхом демонтажу цього прапору. Сам прапор було передано працівникам поліції як речовий доказ.

У свою чергу, Берегівський відділ поліції головного управління національної поліції в Закарпатській області відкрив кримінальне провадження за фактом хуліганських дій учасників ходи в Берегові 12 листопада.

Здавалося б, конфлікт згладжено, і краще було б до нього не повертатися, аби і без нього "напружену ситуацію", як про те переконують в Угорщині, не вносити нові нотки розбрату. Та не все так просто. З усього, що зараз відбувається у стосунках між обома країнами, напрошується один висновок: вочевидь, Угорщина не очікувала, що Україна може мати власну думку, яку готова відстоювати. Позиція "ми захищаємо інтереси українців" збила з пантелику офіційний Будапешт, який звик вважати Закарпаття як не колонію, то щонайменше територією, де він може чимало собі дозволити. І чим далі, тим стає очевиднішим, що, не зважаючи на всі намагання України "вирулити" із конфліктної ситуації, Угорщина йти на поступки не збирається.

Можна згадати, до прикладу, події жовтня, коли Сіярто відмовився від пропозиції українського колеги Павла Клімкіна зустрітися для обговорення того самого освітнього закону. Коментуючи пропозицію Клімкіна відвідати разом Закарпаття і цивілізовано про все поговорити, угорський міністр заявив, що його український колега спізнився, і закарпатських угорців слід було питати про їхню думку до схвалення закону (хоча чому він за них "розписується", не зовсім зрозуміло). Натомість Сіярто мав приємну зустріч із головою Закарпатської облдержадміністрації Геннадієм Москалем.

Губернатор Закарпаття обіймами зустрів угорського високопосадовця, а згодом провів півторагодинну бесіду "в неофіційній обстановці". Очевидно, Москаль не потрапив під гнів угорців, бо виступив ярим захисником "прав нацменшин" і активним прихильником звернення депутатів Закарпатської облради до президента України з вимогою спочатку ветувати, а у підсумковому "пом'якшеному" варіанті – "застосувати надані законодавством України повноваження, авторитет і політичний вплив", аби "не допустити в дію Закон України "Про освіту". Тож Москаль тепер для угорців - союзник, друг і компаньйон у питанні "відстоювання прав нацменшин".

Угорщині це полестило, але ставлення до України не змінило: налаштований рішуче сусід неодноразово дав зрозуміти, що освітні питання буде відстоювати, не гребуючи навіть агресивними методами, як то перегляд Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та блокування всіх подальших рішень Європейського Союзу, спрямованих на зближення ЄС та України.

Не можна не зауважити, що загалом Угорщина нині поводиться так само, як свого часу поводилася Росія, включно з ультиматумами, капостями на міжнародному рівні та "налаштовуванням мостів" з місцевою елітою.Що ж Україна? Перебуваючи з робочим візитом на Закарпатті, Клімкін визнав, що держава мало ще зробила для українських угорців, а тому використовуватиме будь-який шанс все наздогнати. Є сподівання, що офіційний Київ дотримуватиметься саме цієї тактики. Офіційній же Угорщині, судячи з усього, "мир" зараз не вигідний.

Всі заяви угорської сторони, без сумніву, пов'язані передусім з парламентськими виборами, які відбудуться там наступного року. Вочевидь, Угорщина хоче відвернути увагу від її нинішніх проблем у відносинах з ЄС, зокрема у контексті міграційних питань. Україні же зараз дуже важливо не поступатися національними інтересами. Подальша доля офіційних стосунків може бути ще складнішою: зважаючи на те, що "венеціанка" підтримала Україну в "мовній війні" з Угорщиною, угорська влада може ще більше "забикуватися" і вперто їх "не помічати". Та, зрештою, в офіційному Будапешті обличчя можуть змінитися, а рядовим українцям з рядовими угорцями співпрацювати й жити поруч ще дуже довго.