Тактовно до чужого, дбайливо про своє: Як на Закарпатті співживуть День пам'яті померлих та Геловін

Перше листопада для закарпатців - день тиші, спокою і молитви: християни всіх конфесій вшановують пам'ять померлих. У 1980-ті роки минулого століття у багатьох населених пунктах Закарпаття в цей день влаштовували смолоскипні ходи до цвинтарів. Видовище було дуже захопливим і відображало сакральну шану до людей, які відійшли в інший світ. Нині закарпатці традиційно в цей день відвідують могили померлих родичів, прикрашають їх вінками і хризантемами, запалюють десятки свічок, відправляють панахиди.

Ось, що писав про цей день відомий закарпатський письменник Іван Чендей: "...До них нас кличуть і зовуть не порослі цупким облогом насипані пагорбки з похилими хрестами. До них нас кличуть і зовуть не витесані з мармуру та граніту надмогильні пам'ятні знаки. До них нас кличе пам'ять. Всі вони спочивають вічним сном в холодних обіймах матері-землі. А ми приходимо до них, бо до них нас кличе і зове жива пам'ять про них. І вони живі. Бо кожен і на вічному спочинку живе аж доти, поки він живий у пам'яті живих…"

Та сучасність вносить свої корективи: у ніч на 1 листопада молодь активно святкує Геловін. Його закарпатці відзначають останніми роками гучно. Вже традиційними стали паради веселої нечистої сили вулицями Ужгорода. Чи не кожен клуб влаштовує костюмовані вечірки, святкування організовують у школах, деяких дитсадках, сільських будинках культури. Закарпатці старшого покоління переконані, що це диявольське святкування не може відбуватися у дні, коли вшановують померлих (справа в тому, що могили закарпатці починають масово відвідувати за кілька днів до і після першого листопада). "В першу чергу від таких розваг шкоди зазнає душа. Геловін – свято нечистої сили, створений всупереч вірі в Бога, через нього біси показують своє володарювання, і християнин не може в ньому брати участь", - переконує вчителька Наталя Фанта і однодумців у неї багато. Про це свідчать численні дописи та коментарі у соцмережах, у тому числі і від молодих людей. Напередодні Геловін навіть активізовується своєрідний флешмоб: "Скажи "ні!" Хелловіну". Набожні закарпатці підтримують його.

Однак і прихильників свята також багато. "Звичайно, ми повинні перш за все дотримуватись своїх власних традицій. Але я спокійно відношуся і до інших культур. Як інакше ми станемо частиною світової спільноти? Ми тактовно сприймаємо звичаї інших країн і ділимося своми традиціями, головне, без упереджень та забобонів. А День пам'яті померлих не замінить жодне інше свято чи звичай, чи традиії", – впевнений студент Олександр Попович.

"Цей день – нагода для дорослих і дітей добряче розважитися. Для дітлахів прикрашати оселі і наряджатися - неабияка забава. Окрім чортенят і вампірчиків, на вулицях можна зустріти також Білосніжок, суперменів та інших казкових героїв", - коментує захоплення своїх дітей Уляна Сопко. Психологи ж переконують, якщо ви все ж вирішили відзначати з дітьми Хелловін, то зробіть акцент на переодяганні та веселощах, а не на містичності свята. Не варто лякати дитину містикою, якщо цього можна уникнути.

Якби гучно не святкували Геловін закарпатці, вони роблять це із розумінням, що Геловін, як не крути, чуже свято. Що ж до страшилок, то на Закарпатті їх вистачає. В давнину, після Покровів, 14 жовтня, люди починали вже влаштовувати вечорниці. Та тривали вони лише до півночі, бо опісля, вважалося, оживає нечиста сила, а з нею краще не зустрічатися і, тим більше, не провокувати гучними післяопівночними розмовами. Кажуть, що в будь-якому закарпатському селі варто лише свиснути у пальці - і одразу з'явиться відьма, а то і кілька, чи босорканя, чи бісця. А є ще упирі, чорти, блуди, повітрулі, чугайстери. Свят-свят-свят!

Найбільше на Закарпатті відьом. Їх неймовірно багато, кажуть, що по десять-п'ятнадцять у кожному селі. Живуть відьми серед земних людей, мають свою оселю, обійстя, сім'ю, тільки наділені надприродніми силами і можуть здійснювати незвичні справи: керувати дощем, градом, хмарами, вітром, забирати від корів та рожениць молоко, літати на вінику чи в ступі, забавлятися з чортами та іншою нечистою силою. За переказами, відьми – надзвичайно гарні жінки, мають дуже довге розпущене волосся і смугляве обличчя, але зовсім не слідкують за своєю зовнішністю, ходять нечесані, неохайні, у непривабливому одязі, це тому, щоб не привертати на себе увагу чоловіків, які заважали б їй займатися бісівськими справами, але коли вони йдуть на відьомські зібрання стають справжніми красунями, тому рекомендували бути обережними при нічних зустрічах з красунями.

На відміну від вродженої відьми, дуже небезпечною є відьма навчена. Її ще називають в угорському фольклорі "босорканя". Нею може стати будь-яка жінка. А для цього потрібно було лише на Юрія, коли вперше виганяли череду на толоку, дочекатися вечора і піти до річки до того місця, де череда переходила ріку вбрід, відшукати слід коров'ячої ступиці і набрати звідти в рот води. Відтак, набравши у рот води, підійти до польового хреста або хреста без церкви, покропити його водою з рота, зняти усю одежу, повісити на розп'яття, а потім і самій залізти на хрест. Після цього, згідно повір'я, та жінка ставала відьмою, яка могла накликати на людей хворобу, відібрати від чужої корови та рожениці молоко, скликати до себе гадів, забрати дощ, а також перевтілюватись у різних тварин та людей, але тільки з півночі до третіх півнів. Крім того можна було стати вченою відьмою, якщо зняти з шиї власний хрестик, покласти у взуття під п'ятку лівої ноги і ходити упродовж дев'яти днів.

"Вона намастить коров'ячим маслом волосся, розпустить його, сідає на віник, запряжений чорними кішками, або на плечі чужому чоловікові та літає і забавляється з чортами та іншими нечистими", – так описує "розваги" відьом відомий закарпатський вчений-етнолог, професор УжНУ Михайло Тиводар.

Якщо вже заговорили про жінок, то варто згадати і про демонічних істот в образі красивих молодих дівчат. Вони зв'язані виключно з лісом і горами, і в різних місцях називаються по-різному: нявка, мавка, майка, малфа, лісна. Закарпатці вважали, що вони походять з душ мертвонароджених дітей, чи тих, що померли нехрещеними.

Мають вигляд гарних дівчат, залишають сліди босих дитячих ніг, люблять ігри і танці, особливо в молодий місяць. Людей, особливо молодих хлопців, чоловіків, приваблюють до себе співом, покликами. Тих, хто піде за ними – заведуть у безвість. В деяких місцях вважають, що вслід за мавкою по землі тягнуться її нутрощі. А є ще дикі баби. Вони дуже небезпечні для людей: високі, худі, з довгим волоссям, жорстокі жінки, які можуть залоскотати до смерті! Часто підмінюють людських ще нехрещених дітей на своїх, які невгамовно кричать і погано розвиваються. А є ще нічниці, які відбирають у дітей сон.

Така кількість нечистої сили не могла не спонукати закарпатців організувати демонологічний туризм. Як запевняє туризмознавець Федір Шандор, якщо тема викликає інтерес, то чому б її не експлуатувати? Наприклад, організовують походи з ночівлею до Чорного лісу чи Чорного багна на Берегівщині, де, як уважається, збереглося чудовисько, що забирає до себе людей. Є й історії про велетенських сомів, що затягають до своїх нір корів чи дітей, легенди про гірських духів, які охороняють скарби опришків і забирають людей. Для закарпатського "геловін" героїв вистачає. Навряд чи колись вони поступляться заморському диву, адже, як не крути, а в закарпатських страшилках - душа закарпатців. Втім, впевнено казати "гоп" теж не варто: за умови, якщо закарпатські традиції не підтримуватимуться, можливо всяке. Не завтра, але за якихось кілька десятків років.

Що ж до Дня пам'яті померлих, то, як запевняє переважна більшість закарпатів, не треба плутати святе з грішним. Цей день існуватиме незалежно від будь-яких інших свят - будь-якого характеру.