Свято Андрія: Традиції, ворожіння на судженого та хлопчачі пустощі

День Андрія Первозванного в Україні святкують 13 грудня. Хоча він був святим і проповідував християнство, у святкуванні цього дня переплелися різні традиції. Тим і цікаве це свято. Окрім церковного значення, воно має і язичницьке коріння.

День Андрія у народі також відомий як Калита. Це свято вважають парубочим, адже саме хлопцям у ніч з 12 на 13 грудня прощаються усі витівки. А з року у рік вони вигадують усе нові і нові пустощі, щоб дошкулити дівчатам.

Святковий період розпочинається раніше, ще 7 грудня, з Дня Катерини. Вона є покровителькою шлюбу та кохання. Тож 7 грудня починаються молодіжні гуляння, які завершуються 13 грудня – хлопці відзначають його бешкетами, а дівчата мають нагоду дізнатися ім’я нареченного під час ворожінь.

Андріївські вечорниці

Хоча сучасна молодь не надто знає традиції цього свята, проте у селах вони добре збереглися. Буває, що і міські дівчата не байдужі до ворожінь і кладуть під подушку папірці із написаними хлопчачими іменами, щоб вранці витягнути один і дізнатися, як же зватимуть майбутнього нареченого.

У давнину кожне село, а подекуди і кожна вулиця, мали окрему хату для вечорниць у ніч на 13 грудня. Господиня оселі протягом дня готувала для хлопців і дівчат компот із сухофруктів та робила вареники. Дівчата приходи заздалегідь і приносили різні продукти на вечір – хто що мав. Відтак допомагали господині готувати вечерю. Хлопці приходили пізніше і приносили наливку та цукерки. Цікаво, що до однієї і тієї ж хати не могли приходити рідні брати і сестри.

Фото: Шпальта

Коли всі збиралися, розпочиналися веселощі. Хлопці розповідали цікаві історії і веселили всіх. Це було важливо, адже дівчата мали дочекатися 12-ї години ночі, щоб наворожити свою долю. Тож ніхто не спав і розважався як міг.

Тим часом господиня місила тісто на так звану Калиту. До господині по черзі приєднувалися всі дівчата, від найстаршої до наймолодшої – усі мали взяти участь у процесі приготування. Калита – це солодкий корж із білого тіста. Його спеціально так запікали, щоб він був твердим. Робили його не для вечері, а для веселої гри.

У коржі обов’язкво робили дірку через яку пронизували червону нитку та вішали його посередині кімнати. Відтак вибирали найвеселішого парубка, що вмів добре жартувати. Його називали "пан Калетинський". А далі починалися веселощі. Хлопці по черзі "сідлали" коцюбу і підходили до коржа. Їх називали "панами Коцюбинськими". Вони намагалися відкусити коржа. Проте це було не так просто, адже пан Калетинський сипав жартами як із рогу достатку і не сміятися було просто неможливо. Як тільки хтось із хлопців був близький до того, щоб вкусити Калиту пан Калетинський різко піднімав її за нитку.

Ворожіння на Андрія

Після веселощів та пустощів дівчата переходили до ворожіння. Це для них була найбільш хвилююча мить, адже кожна хотіла дізнатися, що доля їй приготувала. Першим ворожінням було з паперовою квіткою, галузкою мірти, перснем та лялькою. Дівчата розкладали предмети під тарілками. Найпершою у цій ворожбі мала вибирати найстарша дівчина. Всі за неї хвилювалися, адже хотіли знати, чи врешті вийде цього року заміж чи ще дівуватиме.

Шанс на одруження давав перстень. Якщо дівчина знаходила під тарілкою паперову квітку, то ще дівуватиме. Галузка мірти говорила, що дівчину чекатиме розлука із коханим. Лялька – що хлопець зрадить дівчину.

Фото: Шпальта

Часто, щоб поворожити, дівчата виходили на вулицю і примовляли:

О Святий, добрий Андрію,

Я лишень на Тебе маю надію!

Дуже хочу знати,

Звідки нареченого маю виглядати?

Після цих слів прислухалися до собачого гавкоту. Звідки від лунатиме, звідти і буде суджений.

На вулиці дівчата із заплющеними очима кидали чобота. При цьому не можна було зрушити з місця, інакше ворожба не збудеться. Кинувши чобіт, дівчата придивлялися, куди носок дивиться – звідти і буде наречений.

У ворожінні на нареченого використовували навіть паркан. Підходили до нього і на кожному кілку промовляли "Старець, молодець". Добре роздивлялися останній кілок. Якщо він був рівним та тоненьким, то і хлопець буде молодим та здоровим. Якщо покрученим та сухим, то і чоловік буде старим.

Ворожіння, що з легкістю можна використати і нині, було таким: брали шапку і вкидали туди папірці із іменами хлопців. Яке випаде, так і зватимуть судженого.

Могли дівчат відіслати і за дровами. Вони приносили цілу в’язку, а відтак їх рахували. Парна кількість віщувала весілля дівчині.

Також дівчата вибігали на вулицю і зупиняли першого стрічного чоловіка. Питали в нього ім’я. Яке ім’я почули, з таким і чекали свого судженого.

Фото: Шпальта

Наступне ворожіння було тільки для сміливих. У давнину вірили, що в дзеркалі у певні дні року можна побачити дивні і навіть страшні речі. Тож із люстерком ворожили в ніч на Андрія тільки відважні дівчата. Не кожному це було під силу і тому, що робити це треба було наодинці.

Тож дівчина сідала перед дзеркало, запалювала по боках дві свічки і промовляла такі слова:

Я тебе, дзеркало, питаю,

З ким я свою долю злучити маю?

З'єднати з Іванком прошу,

Бо його в серденьку ношу.

Ці слова треба промовити тричі. Відтак відвернутися від дзеркала в сказати наступне:

Святий Андрію, допоможи,

Судженого мого покажи!

Ворожу на свій вінок,

Прошу захисту від зірок!

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Мене з Іванком звінчати.

Після цього дівчина має різко повернутися до дзеркала. У люстерку вона може побачити свого коханого, а може там з’явитися і зовсім незнайомий парубок. Можливо, що нічого дівчина там не побачить. Це ворожіння можна повторити тричі. Якщо за цей час у люстерку ніхто не з’явиться, це значить що заміжжя ще чекати мінімум рік.

Хотіли дівчата також знати, чи буде їхній чоловік багатим. Щоб дізнатися це, брали із в’язки дров поліно і розглядали його. Якщо гладеньке, то чоловік буде бідним. Якщо сукувате, то чоловік буде багатим.

Хлопчачі пустощі

Доки дівчата ворожили в ніч на Андрія, хлопці бешкетували. Цікаво, що ця традиція є досі актуальною українських, зокрема західноукраїнських селах. Адже кому не кортить позбиткуватися, та ще й так, щоб без покарання.

Одним із найпоширеніших бешкетів, що зберігся до нині, є знімання воріт із петель. Закинути їх хлопці можуть хоч куди, навіть на дах. Вранці батьки витрачають чимало часу, щоб їх знайти.

На дах закидали навіть вози. Тож вранці, щоб їх зняти, доводилося кликати на допомогу сусідів. Звичай актуальний і нині. Ось світлина із Борислава, яку після Дня Андрія розмістив у Facebook Василь Бандура.

Фото: facebook.com heroesviii/Василь Бандура

А ось інша світлина. Тут не тільки віз, а й вбиральня.

Фото: malimokriany.ucoz.ua

А в селі Зарудня сани як "заїхали" на дах, так там і залишилися, як пам'ятка місцевим бешкетам на Андрія.

Фото: Терен

Після таких збитків ворота, вози та інші речі селяни шукали ще довго і далеко. Тож напередодні деякі господарі, що мали дочок, прив’язували фіртки, вози та все інше, щоб хлопці не поцупили.

Андрія – свято веселе і цілком заслуговує на святкування і у наші часи. Навіть, якщо ви не вірите у ворожіння, це прекрасний привід зібрати вдома подружок і порозважатися. А хлопцям ніч із пустощами ніколи не була зайвою – сучасні парубки вміють позбиткуватися. Головне у цьому – знати міру.