Справжні солдати. Іван Белецький: Всім казнокрадам пропонуємо гарячі тури до Маріуполя

depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, які активно ведуть сторінки в соцмережах, розкриваючи цікаві факти про воєнні реалії.

У липні Івану Белецькому виповниться 33. За фахом він біолог, закінчив Ужгородський національний університет. Каже, що два роки роботи у профкомі УжНУ навчили його розуміти силу єдності людей.

Був активним учасником Майдану-2004, але з часом розчарувався у тих, кого відстоював. Та не розчарувався в ідеалах, тому вірив, що рано чи пізно, але Україна повинна змінитися. Мабуть, саме ця віра і пояснює його заповітну мрію - виростити фруктовий сад.

"Майдан 2014 року повернув надію в зміни, тому я брав в ньому активну участь. Після перемоги мене обрали членом виконкому Ужгорода", - розповідає Іван.

Мобілізувався у травні минулого року, а вже у жовтні вперше поїхав в АТО. Із складу Ужгородського виконкому вийшов добровільно, написавши відповідну заяву.

"Довелося побувати в багатьох містах військового конфлікту, але доля прихильно складалась до нашого підрозділу - ми не потрапляли у важкі м'ясорубки війни... Після поранення командира взводу, я, як головний сержант, став командиром. Це непросто, бо важливо вміти командувати так, щоб не просто залишити повагу до себе, але й зміцнити її."

Його війна багато чому навчила, багато чого він побачив і зрозумів по-новому. Та мрію його їх змінити не вдалося.

"Я почав любити дрібниці, які колись навіть не помічав.. Зросла повага до простих хлопців, бо саме на них тримається наша армія і захист нашого добробуту. Мрію, після закінчення війни, виростити великий фруктовий сад і дарувати людям роботу та здорове харчування..."

А далі про Івана Белецького говоритимуть фото, зроблені у зоні бойових дій, та записи на сторінці у Фейсбук, де він, до речі, має більше 2600 друзів.

Якби мені тоді хтось тоді сказав, що буде наступного року з моєю країною і зі мною - я б його в дурку відправив.

Як каже наш комбат: " ПЕРЕМАГАЄ ТОЙ, ХТО НЕ БОЇТЬСЯ НА СЕБЕ БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ЗНАЄ СВОЇ ПРАВА....НАША АРМІЯ ЦЬОМУ ПОТРОХУ ВЧИТЬСЯ"

Тут дні проходять зрадницьки швидко. Заплановані книги так і лежать непрочитаними. А замість ранкової зарядки, невиспано відкриваєш очі від слів: "Вставай командир, пора..."

Демобілізовані патріоти зовсім не потрібні цій системі... Десятки раз перемальовані казнокради куди цінніші...

Всім казнокрадам, що намилились на дорожезні закордонні курорти, ЗСУ пропонує гарячі тури до Маріуполя. Море, пляж, харчі і одяг за державний кошт..

Слухаючи як молодь проросійського Сходу наспівує пісню Вакарчука "А Я НА НЕБІ", щирою українською мовою - починаєш розуміти, що одна людина в тилу може зробити більше для перемоги України, ніж рота солдат в бою....

ПЕРЕМОГА БЕЗ ПОСТРІЛІВ... Нема кращої перемоги, ніж почувши здалеку "ЧТО ВЫ ЗДЕСЬ ЗАБЫЛИ?"...підійти з посмішкою та щирістю.....і почути від тієї ж людини - "ХЛОПЧИКИ НАШИ РОДНИНЬКИЕ"

Сьогодні заїхали на Нову Пошту за подарунками від людей.. Незнайомий чоловік стояв в черзі поряд... На курточці синьо-жовта стрічка..
Підійшов, потиснув руку і сказав:
- Мне жаль вас парни потому, что в этих городах все начиналось с купки вооруженных бомжей, которыми руководили, скорее всего, русские диверсанты... Ни в Славянске, ни в Краматорске, ни в Артемовске, как и в остальных городах, им местные не дали отпор... Но дело не в испуганных людях, а дело в тысячах госработников - милиции, налоговой, сбу... Все они, кто давал присягу Украине, просто молчали... Сейчас, они и дальше мутят на своих местах, катаясь на дорогих авто. И дальше "любят" Украину за ее бюджет.. Смеясь вам в спину..

До нас підійшов кремезний хлопець. Я про всяк випадок опустив руку до пістолета.
- Вы с Франковска? - спитав він.
- Ні, з Закарпаття - відповіли.
- Просто два года назад я работал в Москве с франковскими парнями..и научился любить Украину. В первый день они сели ужинать и любезно позвали меня составить компанию.. Взяли стаканы в руки и запели. Поют, а на глазах слезы. Я спрашиваю их, какая это песня? Гимн Украины, ответили мне они..
Ось так виховували Схід України. Чоловік у 36 років не чув Гімн своєї Батьківщини.

Втомлений солдат заснув після чергування на блок-посту, нам довелось боротись із запахом його ніг всіма методами)))

Бійці нашого взводу вдячні закарпатцям( Roman Dron , Yaroslav Dron ), що служать у Французькому Легіоні, за допомогу якісними формами і речами.. Найстрашніше те, що ми починаємо ЗВИКАТИ ДО ВІЙНИ. Нас цікавить ціна тепловізорів, біноклів, форм, пайків, берців.

Батько семи дітей і інвалід Афганської війни - найоптимістичніші бійці мого взводу))

Вдячні за організацію волонтерської допомоги в закупівлі двох рідкісних прокладок під головку двигуна нашого БРДМу і всім, хто допоміг за дві радіостанції і подарунки)))

Патрулюючи територію, одного разу, ми помітили незрозумілі суб'єкти за посадкою. Зупинили броню, взяли на приціл і тут помітили, що то мама з дітьми збирає гільзи з патронів, щоб продати їх як металолом і купити хліба (в деяких містах тут люди готові працювати за 20 гривень в день). Збирали на недавньому полі бою, де ще не обгорілій землі лежали уривки одежі з убитих та поранених тоді солдат. Зустрівся очима з нашими хлопцями, побачив, що в них на душі та сама злоба, що і в мене до тих всіх гадів, які довели країну до цього... Ця кров на кожному з них.

Вірю, що помудрішаємо... І станемо непереможними...

Також читайте у рубриці "Справжні солдати": оператор Дмитро Двойченков хоче змінити уявлення про армію, інженера Вадима Вовка вразив пофігізм людей в зоні АТО, Віктор Коваленко викинув з церкви череп, і побратими перестали гинути, Максим Мединський: Ми жили в свинарнику, але бігали там лише собаки, Сергій Звягін: Не надсилайте харчі, бо їх міняють на горілку, Лікар Сергій Сахацький: Ставлення місцевих до нас дуже змінилося