ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Майже добровільно: Як "під носом" у ЄС закарпатці стають заручниками сміття

Якихось три-чотири роки тому ситуація зі сміттям, точніше з його "надлишком", на Закарпатті не вважалась загрозливою. Принаймні, в цьому переконували владні мужі

Depo.
4 березня 2018 14:00
ФОТО: depo.ua

Сміттєва проблема в Закарпатті настільки загострилась, що вже всім цілком зрозуміло: якщо питання найближчим часом не вирішити, область, яка славиться унікальною екосистемою, може опинитися на межі екологічної катастрофи.

Жахливий безлад в усьому: починаючи із прибирання непотребу у населених пунктах, їхнього сортування, вивозу на полігони твердих побутових відходів, яких у області не вистачає, аж до утилізації. Точної площі всіх смітників в області не знають навіть в офіційних установах. У різні роки звучать різні цифри. На сьогодні вони є такими: майже 900 стихійних сміттєзвалищ, з них 123 – офіційні. Третина перевантажена, майже половина не відповідає нормам екобезпеки.

До прикладу, під Ужгородом розташоване одне з найбільших сміттєзвалищ в Україні. Понад 600 кубометрів сміття сюди звозять щодня. Полігон функціонує майже 20 років, і, попри плановий розрахунок на 25 років, через величезну кількість пластикового сміття, період розпаду якого близько 200 років, термін використання сміттєзвалища суттєво зменшився. Три останні роки урядники кричать "Полундра!". Київ виділяє мільйони на рекультивацію. Сміттєзвалище, задля улагодження формальностей, взяли на баланс Ужгорода, розглядається питання будівництва нового полігону, та не просто для захоронення твердих побутових відходів, а разом із будівництвом сміттєпереробного заводу.

Шлях цей об'єктивно забере не один рік. А сміття, і не лише Ужгорода, а й усього району, треба кудись дівати, причому щодня, вже зараз. Тому посадовці вивчають механізм щодо використання земельної ділянки поруч із частиною сміттєзвалища, яка вже рекультивована, щоб на якийсь час продовжити роботу полігону твердих побутових відходів. Правда, перед тим, як щось будувати, урядники переконуватимуть громаду в тому, що сміттєпереробний завод конче потрібний і Ужгороду, і району. Громада ж поки проти.

Розсварилися громада і влада через будівництво сміттєпереробного заводу і в Свалявському районі. Керівництво Свалявщини б'є на сполох, громада вперто не погоджується на "смердючі" заводи біля осель. У владі зітхають, що ситуація зі сміттям зміниться тільки тоді, коли люди усвідомлять масштабність проблеми та її катастрофічні наслідки.

Загалом це чи не найсерйозніший камінь спотикання – згода закарпатців на будівництво сміттєпереробних заводів. Ситуація парадоксальна і вже навіть по-гіркому смішна: закарпатці наче розуміють, що проблему зі сміттям треба вирішувати, і заводи – справа добра, але… якось не тут і не зараз. А засмічені гори, ріки та потічки якось самі розчистяться – вода понесе, вітер розвіє, вогонь спалить. Тому, з одного боку, волають про засміченість, з іншого – носять відрами чи то навіть возять тачками та звалюють непотріб у гірські потоки, придорожні канави, лісові чагарники, а то й просто поза паркан, аби лише не на власному подвір'ї.

Серед причин такої поведінки – і невихованість, і брак культури благоустрою, і низький рівень усвідомлення того, що смітити під себе – свідчення дикунства. А ще, звісно ж, це наслідок вічної нестачі коштів на своєчасний вивіз сміття з населених пунктів та облаштування полігонів. Так, чимало санкціонованих сміттєзвалищ розташовані за кілька десятків кілометрів від закарпатських сіл. Як правило, відходи туди везуть лише кілька разів на рік, бо знайти гроші гірським дотаційним селам на оренду сміттєвоза практично неможливо. Сільським головам легше і дешевше заплатити штраф, аніж ламати голову над вивезенням сміття. І настрашніше, що селяни – і цьому нема жодних виправдань – звикають до подібного стану речей і зовсім не соромляться ні сміттєзвалищ, ні своєї причетності до них.

А ще закарпатці апелюють, що не лише вони загиджують область. Втіха ж, звісно, сумнівна, але воно так і є: гори сміття залишають по собі в лісах та на берегах водойм туристи, купи непотребу у сільських канавах змушують згадувати незлим-тихим дальнобійників. У деяких селах через них і справді величезна біда.

До прикладу, жителі прикордонного Неветленфола на Виноградівщині страждають від черг із вантажівок, які очікують на виїзд з України до Румунії: в селі заблоковані в'їзди до дворів, незручності на дорогах пилюка влітку і – куди ж без нього – сміття на узбіччях. Пакети, пляшки, недоїдки – така собі "смердюча" згадка про дальнобійників і причина полаяти всіх – від сільського бірова (тобто старости, - Ред.) до президента.

Та не тільки спротив населення стоїть на шляху до будівництва сміттєпереробних заводів. Ще - банальна нестача коштів, неузгодженість законодавства та навіть різка зміна курсу не на користь гривні. Навряд чи вистачить пальців на руці, аби перерахувати всі пропозиції інвесторів.

До прикладу, у 2016 році китайська компанія China Western Power Industrial Co висловила готовність побудувати сміттєпереробний завод і щодня приймати по 400 т твердих побутових відходів, які мали перероблятися в електроенергію, не завдаючи при цьому шкоди навколишньому середовищу. Компанія об'їздила багато областей України зі своїм інвестиційним проектом, але вирішила зупинитися на Закарпатті, оскільки, за словами керівників області, тут від неї не просили грошей за безперешкодне ведення бізнесу. Принципова згода на відкриття заводу була, як і обіцянка виконати всі умови компанії, які залежать від місцевої влади. На той час на Закарпатті було 79 зареєстрованих полігонів з відходами, а скільки стихійних - не знав ніхто. В облдержадміністрації казали, що завод переробить все це сміття, а за 30 років експлуатації фірма готова безкоштовно передати його органам влади. Але не так сталося, як гадалося: історія з китайським заводом загальмувала вже на питанні вибору земельної ділянки.

У тому ж 2016-му представники фінської компанії, не отримавши підтримку для реалізації свого проекту у 94 містах і містечках України, побачили "зелене світло" в закарпатському Тячеві. Очільник регіону Геннадій Москаль запевнив фінських інвесторів у повній підтримці з боку обласної влади. "Фінська структура, яка має річний оборот у 10 мільйонів євро, реалізує свій перший проект в Україні, і якщо він буде вдалий, аналогічні підприємства побудують і в інших регіонах України. Завод за новітніми технологіями займатиметься глибокою переробкою сміття з виділенням теплової енергії. Земля для будівництва виділена на околиці Тячева, на діючому сміттєзвалищі. Йдуть передпроектні роботи – дослідження ґрунтів, виготовлення біологічного паспорта тощо", – повідомляли урядники.

За планами інвесторів, завод мали запустити в першому кварталі 2018 року, підприємство мало переробляти сміття з усього Тячівського району, який нараховує близько 170 тисяч мешканців. Але у липні 2017-го інвестор призупинив будівництво заводу. Причина - неузгодженість чинного законодавства стосовно передачі в мережу енергії (теплової чи електричної), яка буде вивільнятися при переробці сміття.

Та чи не найрезонанснішою стала ситуація із побудованим на Берегівщині за мільйон євро сміттєпереробним заводом, який помпезно відкрили ще в 2015-му, і який так і не запрацював.

На урочистому відкритті звучали запевняння, що у найближчому майбутньому Закарпаття матимете ще три заводи з переробки сміття через залучення європейських інвестицій, співфінансування місії ПРООН, Банку реконструкції та розвитку. Майже реалізований проект у Берегівському районі, окрім заводу, передбачав облаштування чотирьох полігонів за європейськими стандартами. Перед будівництвом на околиці села Яноші з двох гектарів землі зняли й вивезли родючий шар ґрунту, далі провели лінію електропередач та проклали автодорогу зі щебеневим покриттям протяжністю 1,3 кілометра.

Завод мав переробляти 30 тисяч тонн відходів на рік, сюди планували звозити сміття із 40 населених пунктів Берегівщини. Пробний запуск сортувальної лінії здійснили за участі керівництва області. На тому пробному запуску все і закінчилось. Як виявилося, ще не вистачає полігону для захоронення відходів. Тому завод і не працює. А ще чиновники в ОДА кажуть, що не вистачає коштів, бо тоді отримані євро перевели в гривні, а потім курс гривні впав.

Сьогодні навряд чи хтось скаже, що ситуація зі сміттям на Закарпатті ще не є катастрофічною. Але вона ще і не безвихідна: треба лиш знати, на який важіль натиснути, яку програму ввімкнути, які слова сказати, щоб переконати всіх чи майже всіх у необхідності ламати цю ситуацію. А поки, людей тішать саморобні плакати, які час від часу з'являються в населених пунктах Закарпаття.

Більше про життя Прикарпаття та Закарпаття читайте на Depo.Закарпаття

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook