Як Крістіна з Задунав'я стала володаркою Ужгородського замку

Закохані перетворили замок із звичайного провінційного укріплення на помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного й політичного життя кінця XVII — початку XVIII ст.

Міклош Берчені був родом із Задунав'я. Проявив себе у війні з турками. У 1689 році отримав від цісаря Леопопьда І Габсбурга (1640-1705) графський титул. Восени 1694 року він, молодий 22-річний вдівець з трьома дітьми на руках, заручився з уже немолодою - 40-річною - але ще надзвичайно вродливою і, що важливо, багатою донькою державного судді Іштвана Чакі Крістіною. Як показав час, графиня виявилася чудовою дружиною, а граф - чоловіком. Попри значну різницю у віці, між ними були найтепліші стосунки - коли Міклош Берчені після поразки визвольної війни 1711 року обрав долю вигнанця й оселився в далекій Туреччині, Крістіна залишила все своє багатство на батьківщині й розділила з чоловіком нелегке життя на чужині.

Подорож графині з рідного Вейпа у Задунав’ї до Ужгорода під Бескидом була не такою й легкою - треба було проїхати понад півтисячі кілометрів. До всього везла із собою чималий багаж – 13 великих підвод були завантажені меблями, картинами, дорогим одягом, білизною, особистими речами й величезною кількістю коштовностей. Крістіну в дорозі супроводжували її наречений, велика кількість придворних, слуг, музик і гусарів, які несли стяги з родовими гербами Берчені й Чакі.

Після помпезного весілля на Масницю 1695 року великосвітські прийоми, вечори, трапези і бали змінювали один одного. Для цього було створено всі умови: граф і графиня відремонтували Ужгородський замок і перетворили його у блискуче родинне гніздо, яке нагадувало найкращі західноєвропейські замки. З північного сходу і півдня від замку, на схилах і біля підніжжя Замкової гори, розкинулися численні парки й сади. Найбільшим серед них був так званий Звіринець - великий, огороджений парк, де ще з часів Другетів утримували диких звірів.

Внутрішній дворик замку, в якому розташовані погруддя Берчені та Чакі

Окремі дерева цього парку збереглися й донині (парк Підградський). За ним, в бік сучасного передмістя Радванки, розкинулися сад Лугош, потім - Бузьковий і Голубиний сади. З лівого боку Замкової (тепер Капітульної) вулиці був Овочевий сад, а з правого — найкрасивіший Квітковий парк. Останній своїми тінистими деревами, рівними, стриженими алеями, чудовими розмаїтими квітковими клумбами був прикладом найкращих зразків паркової культури англійського типу. У Квітковому парку залюбки проводили свій вільний час і граф, і графиня. Влітку тут відбувалися світські прийоми та деякі офіційні урочистості.

Руїни церкви Святого Юрія

Перед кам’яними мурами замку розташувався дерев’яний паланок. Вхід захищав так званий Гусарський замок із двома вежами. До брами можна було підійти через міст, в кінці якого були підйомні ворота. Далі дорога вела зовнішнім подвір’ям біля церкви св. Юрія до центральної будівлі замку - палацу. Палац був захищений ще одним ровом, через який до вхідних воріт вів дерев’яний міст. Ворота, як і брама зовнішніх мурів, теж були підйомними й охоронялися. Над ними встановили старовинний герб родини Другетів, на якому було зображено сім шпаків. Сам палац являв собою масивну чотирикутну триповерхову споруду з вежами на кутах, кожна з яких мала назву: Бубнарська, св. Ісака тощо.

Кімната катувань

На першому поверсі облаштували різноманітні складські приміщення й комори. На третьому - кімнати для гостей. У підвалах - склади з порохом, вином, а ще там облаштували тюрму з кімнатою катувань. У замку були два колодязі: у внутрішньому дворику - великий, що мав глибину 50 м, а в одному з казематів - менший.

Граф із графинею жили на другому поверсі. Сюди можна було дістатися сходами, які спеціально прибудували до однієї з веж палацу. Кам’яні основи вікон і дверей виробили на замовлення графа знамениті мецензефські каменярі.

Спальня графа та графині

Опалювалися кімнати кахляними грубками, стіни прикрашали дорогі перські килими та голландські гобелени. Освітлення було природне (світло пробивалося через скляні вікна в олов’яних кільцевих рамах) і штучне - воскові свічки, закріплені на стінах у кованих залізних підсвічниках або канделябрах, що звисали зі стелі. Кімнати - переважно ті, в яких жили граф із графинею - мали надзвичайно багатий інтер’єр й були заставлені меблями, які привезла із собою Крістіна Чакі.

У кімнаті Берчені на стінах висіло сім гобеленів та дванадцять картин, на дверях і вікнах були рожеві й зелені (улюблені кольори графа) фіранки, в одному з кутків стояла французька канапа. Неподалік  виготовлений у Лондоні стоячий годинник, а також п’ять стільців, невеликий столик та ебонітова шафа. Окрасою кімнати був письмовий стіл із шафою-бібліотекою, виготовлений із червоного палісандру. На полицях бібліотеки містилися сотні томів книг з історії, географії, літератури, політики, військової справи, архітектури, які розкривали надзвичайно широкий спектр зацікавлень графа та його дружини.

За кімнатою графа розташовувалася не менш багата й зі смаком обставлена кімната Крістіни — ті ж гобелени, килими, дорогі меблі й безліч картин. Далі йшла спальня, а поряд була невеличка кімната - так звана апотекула, в якій зберігалися ліки. Графиня добре розумілася на медицині, сама готувала лікарські засоби і навіть написала медичний трактат.

Ужгородський замок за часів Берчені був своєрідним музеєм. Тільки художніх полотен у ньому нараховувалось 136, акварелей (переважно на пергаменті) - понад 600, гравюр - ще більше. Шахи, французькі карти, придворний ансамбль і театр, кінні й піші прогулянки, полювання, велика бібліотека, танці й гуляння, дипломатичні прийоми - все це було ознакою дуже активного великосвітського життя, яким в той час мало хто міг похвалитися. Багато хто з істориків стверджує, що сталося це саме завдяки графині, яка мала вишуканий смак, кохала свого чоловіка, і яку обожнював сам Берчені.

Ніколи опісля Ужгородський замок не жив таким повнокровним життям, як за його останніх володарів, чудової пари — графа Міклоша Берчені та його чарівної дружини, графині Крістіни Чакі.

Погруддя Мікловша та Крістіни у дворику Ужгородскього замку

На Набережній Ужгорода можна помилуватися міні-скільптуркою закоханих володарів Ужгорода

Використано матеріали книги Йосипа Кобаля "Ужгород відомий і невідомий"