Від тачок бруду до рятівних пігулок: Коли Закарпаття захлинеться у власному смітті

Наша пісня гарна, нова...

У Закарпатській ОДА урядники вкотре мудрували над проблемою утилізації побутових відходів. Голова ОДА Ігор Бондаренко не був оригінальним, наголошуючи, що це не просто проблема, а питання безпеки області. До нього ці слова, як мантру, повторював не один очільник області: проблеми зі сміттям, з побутовими відходами, їхньою переробкою та захороненням на Закарпатті стали вже традиційними. І щоразу чергове зібрання у стінах ОДА закінчується висновком: якщо питання найближчим часом не вирішити, область, яка славиться унікальною екосистемою, може опинитися на межі екологічної катастрофи. Так уже кілька років поспіль, але сміття поки що менше не стає.

На сьогодні, за словами Бондаренка, склалася критична ситуація на полігонах і сміттєзвалищах області, позаяк наявні місця видалення відходів в усіх населених пунктах вичерпали свої потужності, заповнені на 80-85%, а в деяких населених пунктах закінчився термін експлуатації сміттєзвалищ. Утворення відходів зростає, тоді як значна частка цих відходів вивозиться на полігони і звалища, які експлуатуються понад 20 років.

Жахливий безлад в усьому, починаючи із прибирання непотребу у населених пунктах, їхнього сортування, вивозу на полігони твердих побутових відходів, яких у області не вистачає, аж до утилізації. Точної площі всіх смітників в області не знають навіть в офіційних установах. У різні роки звучать різні цифри. Останнім часом звучить така: майже 900 сміттєзвалищ, з них 123 – офіційні, а інші, відповідно, стихійні. Третина полігонів перевантажена, майже половина не відповідає нормам екобезпеки.

До прикладу, під Ужгородом розташоване одне з найбільших сміттєзвалищ в Україні. Понад 600 кубометрів сміття сюди звозять щодня. Полігон функціонує майже 20 років і, попри плановий розрахунок на 25 років, через величезну кількість пластикового сміття, період розпаду якого близько 200 років, термін використання сміттєзвалища суттєво зменшився.  Останніх років п'ять урядники кричать "Полундра!" – полігон вичерпає свій потенціал до 2020 року. Місце для нового шукають. Наразі, за інформацією першого заступника голови ОДА Івана Дурана, визначено три потенційні ділянки для розміщення полігонів утилізації ТВП чи будівництва сміттєпереробного заводу, але справа впирається в місцеві громади, які виступають категорично проти. Усе йде до того, що роботу полігону доведеться продовжувати, наприклад, уже вкотре засипавши 5-метровим шаром ґрунту, що дозволить експлуатувати звалище ще рік. Зараз же гігантський смітник навис на міським кладовищем, яке також "виростає" із наділених меж і вже скоро не здатне буде приймати небіжчиків.

Хотіти - ще не значить будувати 

Будівництво сміттєпереробних заводів – далеко не новина для закарпатців. Хто тільки їх не "будував"! Навряд чи вистачить пальців на руці, аби перерахувати всі пропозиції інвесторів. До прикладу, у 2016 році китайська компанія China Western Power Industrial Co висловила готовність побудувати сміттєпереробний завод і щодня приймати по 400 т твердих побутових відходів, які мали перероблятися в електроенергію, не завдаючи при цьому шкоди навколишньому середовищу. Компанія об'їздила багато областей України зі своїм інвестиційним проектом, але вирішила зупинитися на Закарпатті, оскільки, за словами керівників області, тут від неї не просили грошей за безперешкодне ведення бізнесу. Принципова згода на відкриття заводу була, як і обіцянка виконати всі умови компанії, які залежать від місцевої влади. На той час на Закарпатті було 79 зареєстрованих полігонів з відходами, а скільки стихійних – не знав ніхто. В облдержадміністрації казали, що завод переробить все це сміття, а за 30 років експлуатації фірма готова безкоштовно передати його органам влади. Але не так сталося, як гадалося: історія з китайським заводом загальмувала вже на питанні вибору земельної ділянки.

У тому ж 2016-му представники фінської компанії, не отримавши підтримку для реалізації свого проекту у 94 містах і містечках України, побачили "зелене світло" в закарпатському Тячеві. Очільник регіону Геннадій Москаль запевнив фінських інвесторів у повній підтримці з боку обласної влади. "Фінська структура, яка має річний оборот у 10 мільйонів євро, реалізує свій перший проект в Україні, і якщо він буде вдалий, аналогічні підприємства побудують і в інших регіонах України. Завод за новітніми технологіями займатиметься глибокою переробкою сміття з виділенням теплової енергії. Земля для будівництва виділена на околиці Тячева, на діючому сміттєзвалищі. Йдуть передпроектні роботи – дослідження ґрунтів, виготовлення біологічного паспорта тощо", – повідомляли урядники.

Читайте також: Забруднення Європи: Куди Закарпаттю подіти власне сміття

За планами інвесторів, завод мали запустити в першому кварталі 2018 року, підприємство мало переробляти сміття з усього Тячівського району, який нараховує близько 170 тисяч мешканців. Але у липні 2017-го інвестор призупинив будівництво. Причина – неузгодженість чинного законодавства стосовно передачі в мережу енергії (теплової чи електричної), яка буде вивільнятися при переробці сміття.

У травні 2019-го влада гірського Тячева заявила, що в місті зведуть новітній сміттєпереробний завод. Будівництвом мала займатися фінська компанія Ferroplan. Вартість заводу оцінюється в €25 мільйонів. Як заявляли представники Ferroplan, при будівництві будуть застосовані новітні технології та сучасні методики утилізації відходів. Крім сміття, яке буде утилізуватися з довколишніх міст, на новому заводі будуть також перероблятиметься сміття з Європи. Земельну ділянку, яка має цільове призначення для будівництва сміттєпереробного заводу, виділив "Міськжитлокомунгосп".  Щоправда, цією інформацією поки все і обмежилось

Та чи не найрезонанснішою стала ситуація із побудованим на Берегівщині за мільйон євро сміттєпереробним заводом, який помпезно відкрили ще в 2015-му, і який так і не запрацював.

На урочистому відкритті звучали запевняння, що у найближчому майбутньому Закарпаття матимете ще три заводи з переробки сміття через залучення європейських інвестицій, співфінансування місії ПРООН, Банку реконструкції та розвитку. Майже реалізований проект у Берегівському районі, окрім заводу, передбачав облаштування чотирьох полігонів за європейськими стандартами. Перед будівництвом на околиці села Яноші з двох гектарів землі зняли й вивезли родючий шар ґрунту, далі провели лінію електропередач та проклали автодорогу зі щебеневим покриттям протяжністю 1,3 кілометра.

Завод мав переробляти 30 тисяч тонн відходів на рік, сюди планували звозити сміття із 40 населених пунктів Берегівщини. Пробний запуск сортувальної лінії здійснили за участі керівництва області. На тому пробному запуску все і закінчилось. У новій владі вже прокоментували ситуацію. "У селі Яноші на Берегівщині щодо цього вже є напрацювання, ми продовжуватимемо роботу в цьому напрямку, ми маємо бачення, що в Яношах таки побудується завод", – сказав Бондаренко на одній із пресконференцій. Голова ОДА закликає роз’яснювати людям безпечність запропонованих проектів з утилізації ТВП.

Смітити не можна прибрати

Ситуація і справді склалася парадоксальна і вже навіть по-гіркому смішна: закарпатці наче розуміють, що проблему зі сміттям треба вирішувати, і заводи – справа добра, але… якось не тут і не зараз. А засмічені гори, ріки та потічки якось самі розчистяться – вода понесе, вітер розвіє, вогонь спалить. Тому, з одного боку, волають про засміченість, з іншого – носять відрами чи то навіть возять тачками та звалюють непотріб у гірські потоки, придорожні канави, лісові чагарники, а то й просто поза паркан, аби лише не на власному подвір'ї.

Серед причин такої поведінки – і невихованість, і брак культури благоустрою, і низький рівень усвідомлення того, що смітити під себе – свідчення дикунства. А ще, звісно ж, це наслідок вічної нестачі коштів на своєчасний вивіз сміття з населених пунктів та облаштування полігонів. Так, чимало санкціонованих сміттєзвалищ розташовані за кілька десятків кілометрів від закарпатських сіл. Як правило, відходи туди везуть лише кілька разів на рік, бо знайти гроші гірським дотаційним селам на оренду сміттєвоза практично неможливо. Сільським головам легше і дешевше заплатити штраф, аніж ламати голову над вивезенням сміття. І настрашніше, що селяни – і цьому нема жодних виправдань – звикають до подібного стану речей і зовсім не соромляться ні сміттєзвалищ, ні своєї причетності до них. На порозі екологічної якщо не катастрофи, то проблеми "вище даху" опинилися Берегівський, Виноградівський, Рахівський райони. 

А ще закарпатці апелюють, що не лише вони загиджують область. Втіха ж, звісно, сумнівна, але воно так і є: гори сміття залишають по собі в лісах та на берегах водойм туристи, купи непотребу у сільських канавах змушують згадувати незлим-тихим дальнобійників. У деяких селах через них і справді величезна біда. 

До прикладу, жителі прикордонного Неветленфола на Виноградівщині страждають від черг із вантажівок, які очікують на виїзд з України до Румунії: в селі заблоковані в'їзди до дворів, незручності на дорогах пилюка влітку і – куди ж без нього – сміття на узбіччях. Пакети, пляшки, недоїдки – така собі "смердюча" згадка про дальнобійників і причина полаяти всіх – від сільського бірова (тобто старости, - Ред.) до президента.

Але хочеться вірити, що ситуація не така вже і безнадійна. Врятувати себе закарпатці, можуть і самі – і ніхто не сумнівається в їхніх здібностях. Але ж і захлинутися у власному смітті можуть теж дуже легко.  А поки людей тішать саморобні плакати, які час від часу з'являються в населених пунктах Закарпаття, – такі собі пігулки від відчаю і зневіри, що закарпатцям байдуже, де і в чому вони живуть.