Пригоди закарпатців у Танзанії: Хвіст чорної мамби, укус небезпечної медузи та весілля в стилі "hakuna matata"

Коли ужгородці Вікторія і Сергій шукали інформацію про відпочинок в Африці, вони знали: Танзанія – країна надзвичайно бідна, позбавлена більшості благ цивілізації, але краса природи там не зрівняється ні з чим. Тому, не довго думаючи, обрали для себе саме цей варіант і невдовзі після новорічних свят гайнули на острів Занзібар.

Про клімат

Вікторія: – Перше, що кидається в очі, – це не стільки спека, скільки надзвичайно агресивне сонце: воно настільки активне, що мусиш постійно наносити товстий шар крему, але навіть він не надто допомагає. Постійно хочеться сховатися від сонця, воно аж занадто привітне.

Сергій: – Уявіть, що ви на райському пляжі, немов з картинки, але засмагати і купатися можна тільки з 6 до 9 ранку. Ввечері – вже не варіант, тому що дуже швидко сідає сонце.

Про природу

Вікторія: – Вона там надзвичайна. Я не пірнала, не займалася навіть снорклінгом, але від краси африканської природи просто перехоплює подих. У тропічному лісі ми бачили мавп, гігантських черепах. А от на фото-сафарі ми їхати передумали. Як нам розповіли, воно триває 2-3 дні, коштує близько $1000 з людини, але за фактом більше схоже на полювання. Купа людей навалюються на бідолашну тварину, намагаються будь-що її сфотографувати, і це зовсім не схоже на спілкування з живою істотою в диких умовах.

Сергій: – Я мріяв побачити чорну мамбу і я її зустрів, щоправда вона швидко заховалася. Ми бачили, як вирощують екзотичні для нас рослини: імбир, ананас, ваніль, чорний перець, алое. Також ми були на фермі водоростей. А в океані мене вжалила отруйна медуза bluebottle. Пів години руку пекло так, ніби окропом облили, а потім минуло. Найбільш неймовірне видовище – це океанський відлив, коли зранку величезні хвилі б’ються об берег, а потім за пару годин вода відступає на 2 кілометри і перед тобою величезна пустка з морськими їжаками, зірками та іншою живністю.

Про життя місцевих

Вікторія: – Я думала, що знаменита африканська hakuna matata – це гачок для туристів. Але ні, танзанійці дійсно живуть за цим принципом і повторюють цю фразу по сто разів на день. Люди не мають нічого: ні грошей, ні нормальної освіти, ні пристойної медицини, повсюди звалища сміття та повна антисанітарія, місцеві живуть на коврику на вулиці, діти бавляться гумовою покришкою та готові на все заради шоколадної цукерки. Але вони абсолютно щасливі. Рибалять, працюють, платять великі гроші, аби навчитись іноземній мові, і мріють виїхати в інші країни. Дуже люблять футбол.

Сергій: – При цьому Танзанія надзвичайно дорога країна. Дорого все, від житла до їжі. Але дорого не означає якісно. В номері запросто може бути зламаний кондиціонер, в ресторані тобі можуть принести зовсім не те, що ти замовляв. Але для них це все цілком нормально, ніби так і має бути.

Про сервіс

Вікторія: – Щоб не сказати, що сервісу в Танзанії взагалі немає, скажу, що він там дуже специфічний. Почалося все одразу після посадки літака, бо на території аеропорту треба купити візу. Через це утворюються гігантські черги, все неорганізовано, дуже спекотно й душно, люди всі в одній купі товчуться три години. Деякі навіть непритомніли.

На перший погляд, місцеві мешканці дуже позитивні, легкі та веселі. Вони дружелюбно запропонують тобі свій товар, поспілкуються, скинуть ціну, але якщо після цього ти нічого не купуєш, вони стають майже агресивними. На повному серйозі, ображаються і кажуть: "You lost my time", хоча витратили на тебе 2 хвилини.

Сергій: – Там "з порога" дуже відчувається корумпованість. З тією ж візою – ніхто нічого не пояснює, не говорить нормально англійською, тобі треба вистояти декілька черг, щоб отримати візу, за яку ти, між іншим, платиш $50. Поліція дуже специфічна: за перевищення швидкості тебе на місці попереджають про штраф і суд, але за пару хвилин милого спілкування самі скидають тобі суму штрафу з $75 до $10. І все це без жодного конфлікту, все ввічливо й дуже позитивно.

Про їжу

Вікторія: – Їжа – це те, що мене цілком розчарувало в Танзанії. Там можуть приготувати і місцеві, і звичні тобі страви, але їжа зовсім не смачна. Якщо молоко, то розбавлене, якщо картопля, то прісна і без смаку, якщо чіпси, то такі жирні, що аж потопають в олії. Але там так багато різноманітних фруктів, і вони такі соковиті й смачні, що це компенсувало все.

Про весілля

Вікторія: – Взагалі, ми завжди знали, що весілля у нас буде нестандартне і десь під час подорожі. Тому церемонія на березі океану нам здалася ідеальною. Ми все організували за лічені години: наш друг-хостес допоміг з квітковою аркою, його знайома зробила мені весільну зачіску – африканські косички, ми купили вбрання і обручки, написали подружні клятви на листі дерева з нашого саду і одружилися під звук океану.

Сергій: – Це і є справжня "hakuna matata".

Фото: з архіву Вікторії і Сергія