Осанна ріплянці: Що то за страва, на честь якої закарпатці гучний фестиваль влаштовують

Може, колись так і станеться, що 15 червня оголосять міжнародним днем ріплянки. Ну, добре, не міжнародним, а вже всеукраїнським – точно. І таким, щоб з розмахом – і для шлунку, і для серця, для душі і для розуму. Саме 15 червня 2013-го року у легендарній, цікавій та оповитій легендами про опришків закарпатській Колочаві заснували унікальний в Україні фестиваль – "Колочавська ріплянка". Цьогоріч фестиваль проходив 8-9 червня.

Із давніх часів у цих краях "ріпою" називають картоплю, яка на високогірній Міжгірщині за популярністю не поступається хлібу. Та що там не поступається – навіть десь трішеки і попереду. Гуцули кажуть, що ріпа – то "хліб, який не до млина, а до горщика".

Ріплянка була відома місцевим жителям ще два з половиною століття тому. Суворі гірські умови життя сформували головну страву місцевих жителів і зберегли її донині – ріплянку. Тут гостя майже в кожній хаті обов'язково почастують цією стравою. Її беруть із собою в далеку дорогу. Жителі Колочави готують ріплянку щонайменше двічі на тиждень. Звісно ж, кожна газдинька готує її по-особливому, не так, як інші. Хай як нескромно прозвучить, але про ріплянку можна сказати навіть так: це неповторне творіння колочавських кухарок, яких не скуштуєш і в сусідньому селі. Рецепти страви – не просто інгредієнти, це невід'ємні складові історії селища, вони не сьогодні створені і не запозичені з Інтернету, їх пам'ятають і передають із діда-прадіда. Скільки господинь, стільки і рецептів. У кожної – свій секрет, і не факт, що його розкриватимуть кожному бажаючому.

На перший погляд, нічого особливого: розварена на пюре картопля та кукурудзяне борошно. Але ж у Колочаві готують їх, як ніде інде, з особливим смаком, по-колочавськи. Варять ріплянку на повільному вогні у чавунній каструлі, часто помішуючи особливою дерев'яною палкою – токаняником. Як ріпа зварилась, не зливаючи воду, додають 300 грамів кукурудзяного борошна і трохи манки, перед тим замочені у теплій воді. Далі треба витовкти все це до стану однорідної маси, утримуючи каструлю на невеликому вогні. Додати – трохи масла та хвилин 15 відстояти ріпу під кришкою. За цей час готують мачанку: нарізане кубиками сальце підсмажити, у гарячі шкварки додати трохи молока, сметани і кілька яєць. У мачанку можна додавати бринзу, фріґу на шкварках (розігрітий сир), яєчню, м'ясо, сметану, гриби, вурду... Далі добре вимішану ріплянку треба перехилити на тацю. Сформувати ложкою кульки – бумбульки. Для багатьох здасться дивним, але колочавці їдять ріплянку руками, втоплюючи бумбульки у мачанку. Страва надзвичайно смачна, корисна та ситна.

ФОТО: navkoloua.

Є в ріплянки і свій "іменний" фестиваль. Розгортається він на території скансену "Старе село" – такому ж унікальному місці, як і вся Колочава. На гостей фестивалю чекають майстер-класи з приготування цієї страви та інших закарпатських наїдків і сиру. Участь у фестивалі беруть не лише господині з Колочави, а й з інших навколишніх сіл Тереблянської долини: Синевир, Негровець, Вільшани, Руська Мокра, Німецька Мокра та Міжгір'я. Вони пропонують свою кулінарну та гастрономічну продукцію, притаманну лише їхньому селу. Та все ж основною стравою фестивалю є і буде ріплянка у всіх її різновидах, бо вона – королева.

Крім того, туристів розважають театралізованими дійствами про Закарпаття та багату історію гірської Колочави.

Якщо вже говорити про картоплю по-гуцульськи, то одним рядком можна згадати ще один фестиваль, який проводять на Рахівщині, у селі у Лазещині – "Гуцульська ріпа". Тут теж частують ріпою: і смаженою, і пареною, і вареною, і товченою, і меленою. Різноманітні страви пропонують з ріпи-картоплі – у вигляді палюшків, тертих пляцків (дерунів) вареників, адже гуцули вигадливі і зможуть здивувати великим вибором страв з картоплі. Бараболя, боришка, бурка, ганда бурка, мандибурка, ріпа – це все гуцульські назви "другого хліба".

ФОТО: Василь Бедзір