Округ №71: Черговий "притулок" для чергового з Балог

Журналісти Depo.ua в рамках проекту "Вибори-2019. Повне оголення" створили електоральну карту виборчих округів. Ми розповідаємо як змінювались межі округів, хто і коли перемагав на окрузі, а головне завдяки чому, які технології застосовувалися, які були успішними, а які – ні. Хто претендує на цей округ на майбутніх виборах та які у них позиції. Все ця інформація - вже у відкритому доступі на порталі ВИБОРИ-2019.

Округ №71. Центр - місто Хуст

Опис меж: місто Хуст, Хустський район, частина Іршавського та Тячівського районів

Зареєстрована кількість виборців – 153 967

Місцезнаходження ОВК – адмінбудівля Хустської районної ради

Кількість виборчих дільниць – 103

Довідка: Особливістю округу є те, що його "перекроювали" дуже часто. Згідно з даними ЦВК, в межі 71 округу під час парламентської кампанії 2012-го та 2014-го року входили Хуст, Хустський район, частина Іршавського та Тячівського районів. До цього його шматували, додавали чи відбирали частини районів, міняли центр та номер. Так, у 1998-ому це був округ № 74, до якого, окрім Хуста і Хустського району, входили Рахівський та частина Тячівського районів. У 2002-ому з округу вилучили Рахівський район, але додали Воловецький та Міжгірський райони. У 2006-ому це був округ №70 з центром у Тячеві, до якого, окрім Тячівського району, входив Хуст, Хустський та частина Рахівського районів. Під час президентських виборів 1999-го це був округ № 74, у 2004 - №73, 2010-го та 2014-го – округ №72.

Округ №71 - один з найнепередбачуваніших виборчих округів на Закарпатті. Кажуть, що в селах цього округу ще зберігся дух карпатських опришків. А ще тут відбулась була історична битва у 1939 році на Красному полі. Очевидно, що "бунтівний дух", "дух битви" і "дух стояння до кінця" в окрузі витає чи не найгарячіше. І, що цікаво, не тільки під час передвиборчих кампаній.

У 1998 році депутатом від Хустського округу став голова ради акціонерів акціонерного товариства "Градобанк", безпартійний Віктор Жердицький, якому його депутатська недоторканість мало допомогла. У 2001 року, вже перебуваючи в опозиційній фракції ПРП, він був заарештований у Німеччині й засуджений тамтешнім судом.

У 2012-ому перемогу у регіонала Степана Деркача зі скрипом та за допомогою судів "відвоював" найменший з братів Балог - Павло. Його перевага над головним конкурентом була мізерною - 217 голосів. Ще під час кампанії Деркач неодноразово заявляв про численні порушення, які мають місце в 71-му виборчому окрузі. Політик наводив конкретні приклади підкупу виборців в Іршавському та Хустському районах. Йшлося про те, що найменший з братів Балог, окрім подарунків, вартість яких явно перевищує встановлену ЦВК граничну норму, роздавав у селах цих районів ще й гроші.

Деркач протестував і після рішення суду про перемогу Балоги. Але згодом якось раптово і дещо неочікувано затих. Павло Балога став нардепом і почав голосувати синхронно з колегами від фракції Партії регіонів. Однак пізніше з фракції вийшов і в одному з інтерв'ю зізнався, що входження у фракцію партії влади було тактичним ходом: аби припинити судові перипетії з оскарженням результатів виборів по своєму округу і стати нардепом. Звісно, такий "кидок" регіонали були не надто схильні пробачати. Тому не дивно, що в суді було оскаржено правомочність отримання мандата Павлом Балогою. А згодом, через кілька судових рішень, було сформульовано остаточний вердикт: змусити парламентського спікера Володимира Рибака вилучити у Балоги депутатський мандат. Рибак рішення суду виконав. Позачергові вибори в окрузі мали відбутись у грудні 2013-го.

Але відбулися разом з позачерговими всеукраїнськими - у 2014-му. Цього разу Павло Балога переконливо переміг, вдвічі випередивши представника "Народного фронту" Василя Сабадоша.

Немає сумнівів, що може найменший з Балог розраховувати і на перемогу на майбутніх виборах, оскільки є очевидним, що йому таки вдалося підібрати ключик до сердець місцевих виборців.

Зважаючи на пасивну агітаційну роботу кандидатів у депутати на цьому окрузі на попередніх виборах, а ще на суто закарпатське "все рівно Балога там уже все купив", а ще на мукачівський приклад, можна припустити, що конкурентів у Павла не буде. Правда, скидувати з важелів той факт, що округ непердбачуваний, а дух опришків тут літає, не варто, бо може знайтись якийсь "довбуш" і подолати неподоланого Балогу.

Парламентські вибори (межі округу №71)

1998 рік	Віктор Жердицький – 15,15% голова ради акціонерів акціонерного товариства "Градобанк", безпартійний	Олександр Беля – 12,41% секретар Єпархіального Управління Хустсько-Виноградівської Єпархії Української Православної Церкви, безпартійний
2002 рік	Михайло Сятиня – 31,39% президент товариства з обмеженою відповідальністю "Гедеон Ріхтер-Укрфарм", безпартійний	Василь Лінтур – 13,76% заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації, безпартійний
2012 рік	Павло Балога – 33,61% "Єдиний центр"	Степан Деркач – 33,27% "Партія регіонів"
2014 рік	Павло Балога - 44.62% "Єдиний центр"	Василь Сабадош – 20,04% "Партія регіонів"

Що стосується партій, то в окрузі неодноразова виникали приводи ставити під сумнів результати виборів. Хіба що 2002-й не викликав питань. Тоді "Наша Україна" переконливо перемогла СДПУ(о). У 1998-ому об'єднані соціал-демократи, зважаючи на те, що вся область була "їхня", були першими наче і передбачувано, і закономірно. Але, зважаючи на те, що Народний рух України програв трохи більше відсотка, можна припустити, що боротьба була не всюди і не завжди, м'яко кажучи, чесною.

Таке ж припущення можна зробити щодо перемоги Партії регіонів у 2006-ому. Тоді лише менше відсотка дозволило їй випередити "Нашу Україну".

Партії-лідери парламентських виборів (межі округу №71)

1998 рік	Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 12.87% Народний Рух України - 11.19% Партія національно-економічного розвитку України - 9.32%
2002 рік	Виборчий блок політичних партій "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" - 35.33% Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 17.35% Виборчий блок політичних партій "За Єдину Україну!" - 10.82%
2006 рік	Партія регіонів - 25.71 % Блок "НАША УКРАЇНА" - 24.88% "Блок Юлії Тимошенко" - 17.08%
2007 рік	Блок "НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБОРОНА" - 29.94% "Блок Юлії Тимошенко" - 26.94% Партія регіонів - 25.00 %
2012 рік	Політична партія "Удар" – 30,34% Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" – 26,51% Партія регіонів – 21,34%
2014 рік	Блок Петра Порошенка – 29,09% Народний фронт – 28,69% Самопоміч – 8,44%

Що стосується президентських виборів, то тут лідери здебільшого були аж геть переконливими. Кучма у 1999 році, Ющенко у 2004-му і Порошенко у 2014 в рази випереджали суперників. Виняток хіба що перемога Тимошенко у 2010, коли різниця між нею і Януковичем була менше 8 відсотків.

Цікаво, що непримиренні опоненти виборів 2012 року Степан Деркач та Павло Балога на виборах президента у 2014-ому знову боролися за голоси виборців. Цього разу – як довірені особи кандидатів у Президенти України. Колишній член Партії регіонів Деркач представляв інтереси Сергія Тігіпка, а Балога – Петра Порошенка.

Президентські вибори

1999 рік	Леонід Кучма – 86,2%	Петро Симоненко – 8,8%
2004 рік	Віктор Ющенко - 66 529	Віктор Янукович - 33.84
2010 рік	Юлія Тимошенко – 50,17%	Віктор Янукович – 42,82%
2014 рік	Петро Порошенко – 64,82	Юлія Тимошенко – 10,87%