Наші в Татрах: Як закарпатські студенти шукали ангелів, а натикались на кабанів

Скориставшись можливістю бюджетно подорожувати, кореспондентка Depo.Закарпаття із друзями, кількома євро в кишені, але із жагою до пригод вирішила підкорювати гори Словаччини

Наші в Татрах: Як закарпатські студенти…

У Словаччині студент може запросто дозволити собі подорожувати з кількома євро в кишені і, що не менш важливо, робити це часто і з задоволенням.

Студенту з "айсиком" квиток на поїзд можна отримати безкоштовно, єдине що без місця, але зазвичай воно знаходиться. Скористувавшись цією бюджетною можливістю подорожувати, шестеро завзятих студентів із кількома євро в кишені й такою ж завзятою жагою до пригод (яких, як виявиться пізніше, було вдосталь) вирішили підкорити Татри - найвеличніші гори Словаччини. Звісно, не всі одразу, але ж розпочати дуже кортіло. Вперше їдучи до Братислави, споглядала з поїзда на вершини і пообіцяла їм, що обов'язково приїду.

Підкорення Татр Високих із друзями вирішили відкласти на потім, а почати з Татр Низьких, тримаючи курс до Банської Бистриці, бо, за словами знайомих, там є, на що подивитися. Правда, до самої Бистриці ми так і не дісталися, але вражень від пригод і від того, що ми побачили, вище голови.

Прокинувшись вчасно, о 6:00 вже з повним екіпіруванням (тобто їжею і запасними шкарпетками) ми їхали потягом, аби підкорити Бистрицю. Вийшли на потрібній станції, лише за один євро зі студентським квитком доїхали автобусом аж під гору і, здавалося б, усе, що залишилося, це на неї піднятися. На ділі це виявилося не так вже й легко, принаймні для нас. Кілька разів звертались до місцевих і кожного разу дізнавалися про новий спосіб, як дістатися на одну й ту саму вершину. Чи то у них тактика якась така особлива, чи просто кожен впевнений, що його спосіб – кращий.

Вирішили обрати маршрут від усміхненого чоловіка, який навіть вийшов з кухні ресторану, в якому працював, аби підказати, куди ж нам податися. Радив впевнено, то ж ми й почимчикували. Йшли і горя не знали, бо насолоджувалися красою. Кілька разів повертали не туди, йшли назад і знову виходили на вказівники.

Чергова спроба закінчилася тим, що хтось із нас запропонував скоротити шлях, аби швидше дійти до пункту призначення. Пізніше ми зрозуміли, що ідея була не з найкращих, але добре те, що добре закінчується.

Був момент, коли ми "незлим тихим" говорили про наш похід і про того, хто порадив "скоротити" маршрут, який на той момент, здавався фільмом жаху наяву. Також ми встигли "повтікати" від кабанів, на сліди яких (як нам здалося), ми постійно натрапляли в лісі. Кожен шорох був наче останній, бо тікати від них не було б куди.

Після двох годин блукань, крутих схилів, понівечених кросівок – і ми вийшли на дорогу з позначками й полегшено зітхнули, що сьогодні ми повернемося додому живі й неушкоджені. Як виявилося пізніше, піднялися ми значно вище й не туди, куди планували.

Гора, на якій ми опинились, називається Зволень, висота її 1402 м. Здавалося, що ми піднялися на три такі гори, а все лише тому, що обійшли її з протилежного боку і підкорили за екстремальним маршрутом. Настільки екстремальним, що жодної живої душі дорогою не зустріли. Хоч і було нас шестеро, та побачити інших людей вже на вершині було неймовірним полегшенням.

На горі мовчки (бо дух перехопило) милувалися краєвидами. Вони варті були нашого підняття. Чи хотілося порівнювати з Карпатами? Ні. Гір не може бути кращих чи гірших. Це ж гори.

Відпочивши і нафотографувавшись, зрозуміли, що всі інші пункти нашого плану подорожі, яких було три, "накрилися мідним тазиком", бо, насправді, часу, аби усе побачити, у нас зовсім не залишилося. Та ми і не шкодували. Поїздкою насолодилися безмежно, а дорогою назад ніяк не могли перестати обговорювати усе те, що з нами сталося (я, наприклад, лише про кабанів і говорила). Вночі спали, як убиті. Як на мене, саме так і мають закінчуватися вдалі походи в гори, бо насолоджуватися красою пейзажів потрібно не поспішаючи.

Поїздка обійшлася у 2,30 євро (коли поверталися назад, автобус вже коштував 1,30 євро). Їжу й воду брали з собою, що допомогло суттєво зекономити.

P.S. Якщо комусь цікаво, що ми планували подивитись у Банській Бистриці. У плані було: піднятися на "рай" гірськолижників – гору Нова Хола, відвідати костьол Шпанья Доліна, побачити "пізанську" вежу в центрі міста. Кажуть, нахилилася вежа, бо торкнулися її ангели, що пролітали над Банською Бистрицею. Ми обов'язково там будемо і з'ясуємо. Питання часу.

Всі новини Ужгорода та Закарпаття сьогодні читайте на Depo.ua

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme