Сага про вбиральні: Чому в туристичному Ужгороді бракує туалетів

Ужгород – обласний центр, буквально розташований на кордоні з Європою. Делікатне питання доступу до вбиралень місто вирішує зовсім не "по-європейськи". Точніше, зовсім не вирішує. Відверто кажучи, громадських туалетів в обласному центрі практично немає. Є лише дві громадські "точки", де містяни, і гості міста можуть справити свої природні потреби. Одна з них – туалет біля пішоходного мосту, у самому центрі на площі Петефі. Але цю вбиральню уникають і самі ужгородці, і туристам відвідувати не радять: бруд, сморід і антисанітарія.

Містяни, які частіше бувають у центральній частині, знають про ще одну "локацію" - туалет у провулку "Гірчичне зерно". Тут справи набагато кращі: приміщення сучасне і відповідає усім потребам. От тільки його ще потрібно знайти.

Ужгородці, як і туристи, змушені "проситися" у туалети різних закладів чи установ міста. У кав'ярнях, ресторанах, кафе або, до прикладу, приміщеннях якихось управлінь частіше "заплющують очі" і не заперечують. Більше того, ще у 2011 році виконком рекомендував комунальним підприємствам та організаціям, а також органам виконавчої влади надавати доступ в туалет безкоштовно, а закладам громадського харчування різних форм власності – надавати доступ до вбиралень як на платній, так і безоплатній основі. Та нині у місті є і такі місця, де можна побачити таблички на кшталт "WC тільки для відвідувачів закладу". Кожен власник на свій розсуд розпоряджається своїми вбиральнями.

Проблема ця делікатна і вже дуже давня в Ужгороді. Нещодавно про неї заговорили знову. Було зареєстровано електронну петицію "Спорудження мережі громадських вбиралень в Ужгороді". Зі збором підписів проблем не було – петиція легко зібрала понад 250 голосів (саме стільки потрібно, аби петицію розглянули у мерії).

У петиції зазначено, що з 2010 року, коли останні громадські вбиральні було приватизовано чи продано, після чого більшість з них була перепрофільована новими власниками, ситуація з санепідеміологічної точки зору стала критичною, незважаючи на чисельні обіцянки представників місцевої влади вирішити питання громадських вбиралень. За 27 років незалежності в Ужгороді не побудовано та не обладнано жодної громадської вбиральні, якщо не брати до уваги, звичайно, туалет із листового заліза з вигрібною ямою, який розташовано на березі річки Уж неподалік малої дитячої залізниці, в зоні паводкового затоплення.

Туалет на набережній – дуже показовий приклад, як в Ужгороді відповідні структури ставляться до облаштування вбиралень.

Хоче міська влада в Ужгороді, чи ні, але відреагувати на петицію була зобов'язана. У відповіді за підписом міського голови Богдана Андріїва йшлося, що розпорядженням міського голови створено міжвідомчу комісію, яка розглядає питання щодо можливості та доцільності спорудження громадських вбиралень на території міста.

І ось днями відбулося засідання цієї міжвідомчої комісії. Але нічого, крім традиційних відмовок та обіцянок ужгородці не отримали. Головний архітектор міста Олег Боршовський розповідав про те, що потрібно насамперед розробити концепцію та схему розміщення туалетів – які саме (стаціонарні, мобільні) і де розташовувати, скільки це коштуватиме, хто їх утримуватиме та обслуговуватиме, які будуть поточні витрати, етапність реалізації цієї ініціативи тощо. Під час обговорення звучала думка, яку теж вивчатимуть, про поєднання громадських вбиралень із автобусними зупинками, які встановлюють та оновлюють в Ужгороді. Напрацювання згодом внесуть на розгляд депутатів міської ради. Коли, що і як – чіткої відповіді містяни не отримали.

Місто, яке претендує на звання найбільш "європейського" в Україні, не перейняло жодного позитивного досвіду у своїх сусідів-європейців. У вересні в Ужгороді відбувся фестиваль "Чеські дні на Закарпатті". Тоді містяни жартували (хоча, можливо, і не жартували), що чехи показали, як потрібно проводити фестивалі. І дивувалися тій кількості туалетів, які були встановлені ними для відвідувачів свята. Для жителів міста, де щороку проводяться безліч фестивалів, така кількість WC була чимось дивовижним. Їх фотограували і відвідували не завжди тільки, коли "припекло". Дізнатися, як там всередині "єесовського" біотуалету, кортіло багатьом.

Міська влада Ужгорода завжди пропагує ідею, що обласний центр Закарпаття – сучасне туристичне місто. Хоча елементарних умов комфортного перебування у місті туристам не забезпечують. Не кажучи вже про умови для самих ужгородців, які звикли до відсутності туалетів та за потреби користуються вбиральнями громадських закладів. Разом з тим, чергові "відписки" мерії та обіцянки "обговорити-подумати-розглянути" надії на цивілізоване вирішення проблеми не дають.

До слова, про Європу: Ужгород межує зі Словаччиною. Так от "туалетна" проблема дісталася до самого кордону. На українській стороні немає облаштованих вбиралень. Лише кілька біотуалетів, та й навіть ті час від часу кудись "зникають". Подорожувальники користуються вже словацькми вбиральнями. На щастя, ними дозволяють скористатися ще до перетину кордону транспортними засобами. Зважаючи на постійні черги на кордонах, ці вбиральні мають неабияке навантаження.