Готика під загрозою: Чи вдасться зберегти унікальні церкви Закарпаття

Дослідники запевняють: мармороська готика в Україні є тільки на Закарпатті і вже цим унікальна

Depo.
22 жовтня 2017 15:00
ФОТО: depo.ua

Мармороська готика – група дерев'яних церков, у стилі яких відчутний вплив готичного архітектурного стилю мурованих споруд. У сусідній Румунії це унікальна архітектура, якою гордяться на національному рівні, спадщина, яку вважають одним із національних символів і показують туристам з усього світу. А в Україні, на Закарпатті, кращі зразки цієї самобутньої групи сакральних споруд роками стоять з прогнилими балками й дірявими дахами.

Одна з проблем усіх пам'яток Мармороської готики – потреба оновлення покрівель. Здавна такі храми вкривали спеціальними дощечками-лемехом – покрівельним матеріалом із довгих дерев'яних пластин, які відмінні від ґонту і складніші у виготовленні, а тому дорожчі. Вони потребують регулярної заміни. Друга проблема збереження традиційна - брак коштів.

"Мармороська готика в Україні є тільки у Закарпатті і вже цим унікальна. Цей тип сакральної архітектури захоплює також частину Румунії. У наших сусідів він піднесений до рівня національного символу. Якщо порівнювати ці храми в Україні та Румунії, то українські церкви якісь затишніші, обжитіші. Можливо, український характер проявляється саме в цьому відчутті", – каже дослідник сакральної архітектури Закарпаття Михайло Сирохман.

Третя проблема, яка стоїть на шляху збереження пам'яток області, – брак контролю. За таких умов, як на Закарпатті зараз, прослідкувати за дотриманням охоронних угод дійсно складно. Про це свідчать ситуації з церквами групи Мармороської готики у селах Данилово, Крайниково, Олександрівка, Сокирниця та Стеблівка.

При цьому, такі сакральні споруди без перебільшення можна назвати багатовікомим і унікальними взірцями: в кінці ХІІІ ст. або на початку ХІV ст., паралельно з проникненням рис готики в кам'яну архітектуру, вони з'являються і в дерев'яному будівництві. На церквах влаштовують височенний шпиль – спершу один, а згодом – з чотирма маленькими баштами, на рогах покрівлі. Башти з кількома шпилями має велика крайниківська група церков:

Данилово: церква святого Миколая. Храм є наймолодшим у групі: напис на його дверях засвідчує, що будівлю склали 14 травня 1779 року.

Пам'ятку реставрували у 1968 році архітектори Л. Дмитрович та Іван Могитич. Тепер громада у Данилово конфесійно поділена. У селі є парафія УПЦ (МП), зареєстрована 31 липня 1991 року, парафія Мукачівської греко-католицької єпархії, зареєстрована 21 жовтня 2005 року та спільнота Церкви Адвентистів Сьомого Дня, зареєстрована 25 червня 1998 року. Дерев'яний храм рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради 19 вересня 1991 року передавали у користування громаді УПЦ (МП). Тепер церквою-пам'яткою користується невелика греко-католицька громада. До підніжжя пагорба, на якому збудований храм, веде асфальтова дорога, яка закінчується зручним місцем для паркування. Але первісного оточення храму це не руйнує завдяки значному перепаду висот. Туристи їдуть у Данилово охоче.

Крайниково: церква святого Михайла. Церкву звели у 1666-1668 роках, про що свідчить напис на дверях. У радянські часи в церкві облаштували музей.

Рішенням виконкому обласної ради від 19 вересня 1991 року храм передали у користування громаді УПЦ (МП). Згодом дзвіницю від церкви св. Михайла перемістили до місцевої православної церкви й оббили бляхою. Тепер у селі є дві громади: парафія УПЦ (МП), зареєстрована 31 липня 1991 року, та парафія Мукачівської греко-католицької єпархії, заснована 22 листопада 1999 року. Архітектурну композицію храму псує будівля сільради, зведена неподалік від цієї дерев'яної пам'ятки. Церква у Крайниковому також популярна серед туристів і реставрація її інтер'єрів тільки сприяла б відвідуваності.

Олександрівка: церква святої Параскеви. Церква збудована у 1753 році. Це вже другий храм у селі, і його нижні бруси, як вважає львівський дослідник Андрій Кутний, походять із XV століття.

У наші дні олександрівська церква святої Параскеви перебуває в занедбаному стані, хоча на стіні й висять таблички з інформацією, що це – пам'ятка архітектури, яку охороняє держава, і що ця пам'ятка – краєзнавчий музей. У храмі протікає дах. Видно, що місцева громада його долею не надто переймається – має новий мурований храм. Дослідники зазначають: церкву в Олександрівці потрібно рятувати в першу чергу.

Сокирниця: церква святого Миколая. Храм збудований у 1704 році і як церква-хата без вежі з високими дахами й солом'яною покрівлею перебував у селі Тросник теперішнього Виноградівського району.

У 1748 році у церкві встановили іконостас. У 1770 році споруду перенесли в Сокирницю і перебудували, додавши високу вежу та аркові склепіння над усіма частинами. Того ж року збудували дзвіницю. Більшість давніх ікон із сокирницького храму святого Миколая зникла в радянський період, коли його закрили для вірників. Уціліли давні ікони Богородиці та святого Миколая, а також старовинні розписи. Церква-пам'ятка перебуває на балансі сільради і в користуванні громади Мукачівської греко-католицької єпархії, зареєстрованої 25 грудня 1995 року. Утім, у храмі наразі не служать літургії, адже у 1997 році громада звела нову, муровану, церкву. Старий храм, а також дзвіниця, руйнуються: роками псується дах, усередині – пустка.

Стеблівка: церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церква була збудована у 1797 році, хоча окремі елементи – 14-метрові дубові бруси – датують XVI століттям. Цей храм можна побачити тільки на старих світлинах і кресленнях, бо він згорів.

У планах православної громади ця церква не посідала якогось особливого місця: вірні збудували новий храм і в 1992 році забрали до нього дзвіницю від дерев'яного. Згодом її розібрали і повернули назад, але без дзвонів. Щодо самої церкви, то її після відходу громади УПЦ (МП) передали в користування парафії Мукачівської греко-католицької єпархії. 25 серпня 1994 року храм згорів. Згідно з висновками пожежників, пожежа виникла від удару блискавки. Греко-католицька громада звела собі нову, муровану, церкву.

Громаді двічі пропонували віддати залишки святині до музеїв під відкритим небом у Мукачеві або Колочаві. Одначе вірники не погодилися – вони прагнуть відбудувати святиню. Створили ініціативну групу для вирішення цього питання. Згодом над залишками пам'ятки облаштували накриття, яке не спирається на конструкцію храму, а також гідроізоляцію фундаментів. При цьому дотримали порад фахівців та отримали необхідні дозволи.

Використано матеріали: Релігійно-інформаційної служби України, дослідження Михайла Сирохмана, Григорія Логвина, сайту "Дерев'яні храми України".

Більше новин про життя Закарпаття читайте на Depo.Закарпаття