Чому солістка "Vivienne Mort" хоче бігти, як Форрест Гамп

Про джерела натхнення та сили, а також про свої страхи та захоплення розповіла Даніелла Заюшкіна
Depo.
14 листопада 2015 13:00
ФОТО: depo.ua
Чому солістка "Vivienne Mort" хоче бігти, як Форрест Гамп
Чому солістка "Vivienne Mort" хоче бігти, як Форрест Гамп

Солістка українського популярного інді-рок-гурту "Vivienne Mort" Даніелла Заюшкіна в ексклюзивному інтерв’ю Depo.Закарпаття розповіла про своє світобачення, джерела натхнення та сили, а також про свої страхи та захоплення.

Про музику
Музика – це універсальна мова, яку розуміють всі живі істоти, якою б мовою вони не розмовляли, яку б релігію вони не сповідували. Це те, що об’єднує і стирає стіни між нами і промовляє від мене до тебе. Я таким чином можу спілкуватись із людьми, обмінюватись емоціями і енергіями. Музика – це божественна мова.

Про себе
Описати себе не можу. Ні в п’ятьох словах, ні в більше. Адже я не можу обіцяти, що завтра під ними підпишусь. Я завжди прагну розвитку і за що я себе хвалю – то це за постійні спроби змінитись на краще. Я відношусь до людей, які наділені великим его. Я намагаюсь його опанувати, приборкати. Найкраще черпати силу всередині себе, адже не завжди цю силу можна знайти у навколишньому світі.

Про приклад для наслідування
Прикладів для наслідування є безліч. Ісус Христос для є таким для мене. Так, було б смішно, якби я казала, що хочу на нього рівнятись, але він є прикладом того, що людина здатна витримати все. Коли я згадую, що йому потрібен був лише один комплект одягу, то починаю інакше дивитись на світ.

Про слабкості
Я занадто вразлива. Я терпіти не можу, коли хтось ображається і сама не люблю ображатись. Зачепити мене можна чим завгодно. Хоча зараз вже менш болюче реагую на такі речі. Якщо вже і трапляються якісь незрозумілі ситуації, то намагаюсь їх до вечора владнати, щоб лягти спати з "легкою" головою.

Чому солістка "Vivienne Mort" хоче бігти, як Форест (чорновик) - фото 1

Про страхи та боротьбу з ними
Я завжди намагаюсь боротися зі страхами, намагаюся "іти" у свій страх. Наприклад, колись я боялась погано виглядати на фото. А коли це вже затягнулось і почало заважати працювати з людьми, то я почала задумовуватись. Адже якщо людина постійно контролює процес, вказує куди стати фотографу чи відеооператору, каже кліпмейкеру що робити і як знімати, то рано чи пізно коло професіоналів звузиться до аматорів, які згодні, щоб з ними так поводились.
Але якщо ти хочеш якісний результат, то ти повинен довіритись професіоналам. І коли я зрозуміла, що це небезпечно, то почала боротись із цим. Зараз я, наприклад, не відбираю фото, я викладаю які є. Якби мені раніше сказали "давай підем погуляєм і я тебе пофоткаю", то я б, напевно, відмовилась, особливо якщо б я заснула о 4 ранку, а вставати потрібно було б о 7. Але зараз я радо погоджуюсь. І роблю це тому, бо хочу побороти цей страх, цей недолік який мені заважає.

Життєва філософія ідеального дня
Ідеальний день – це день, в якому я присутня. Це день, в якому нема стану «нікого нема вдома». Це день, в якому я прокинулась вранці, а не просто фізично відкрила очі. Я відчуваю все, що відбувається, я бажаю людям добра так само, як бажаю його собі, я працюю на конструктив замість того, щоб працювати на "дистрой". Я беру участь у процесі. Бо всі, які прокинулись, - живуть в одному світі, а всі, хто сплять, – кожен у своєму. Коли я прокидаюсь, то я відчуваю у собі силу і наснагу.

Про найважливіші речі у житті
Найважливіше у житті – це мати заняття. Я вірю, що існують люди, які можуть просто так сидіти під деревом, любити природу, медитувати, але я їх ніколи не бачила. Я бачила тих, які знаходяться на тій стадії, коли дуже хочуть, різко змінюють своє життя. Але неозброєним оком помітно, що вони брешуть не тільки нам, а й собі. А це найстрашніше.
Важливо знайти свою місію і втілювати її. Якщо ти "валандаєшся" у порожнечі, то ти її ще не знайшов. Це не страшно, але потрібно задавати собі ці питання і не боятись відповідати на них.
Дуже страшно сказати собі, що людину, з якою ти прожив десять років, ти вже не любиш. А у вас ще і двоє дітей. Це дуже страшно. А ще страшніше зробити вирішальний крок і змінити все. І часом ти щось думаєш, що йому чи їй буде боляче, а насправді це тобі страшно щось міняти, бо все треба буде починати спочатку. Потрібно, по можливості, бути рішучими і впевненими, не боятись робити крок вперед і нести за нього відповідальність.
Багато людей від страху, що прийде смерть, намагаються втекти, запхати голову у пісок і поринають у все, що завгодно: у заробляння грошей, у якісь непотрібні речі. Вони думають, що зможуть побороти неминуче. Але це не так.

Про улюблені заняття
Я люблю займатись спортом і багато ходити. Якби було ще одне життя, то я б стала Форестом Гампом. І був би у мене девіз: "Біжи, Форрест, біжи". Я займаюся всіма видами спорту, які мені даються. Я щодня займають йогою. Це мені дає певну силу, енергію, внутрішню стабільність. Крім того, завдяки йозі я налаштовуюсь на потрібну хвилю.
А ще я багато думаю і спостерігаю, записую все, до чого дійшла. Я дивлюсь навколо, слухаю, застосовую всі органи життя.

Про щастя
Щастя – відчуття, що ти потрібний у світі, що ти береш участь у процесі. Мало бути просто глядачем, мало просто вірити в Бога, - Богом потрібно бути, відчувати, що ти відповідальний. Що коли ти закриваєш очі то ти, можливо, зникаєш. Тому, коли очі відкриті, потрібно намагатись бути включеним у процес творення себе та світу на всі сто.

Чому солістка "Vivienne Mort" хоче бігти, як Форест (чорновик) - фото 2

Про те, що заважає жити
Жити мені заважають різні невирішені питання. Але всі вони незначні. Всі вони рівня інфозурії туфельки. З ними всіма можна справитись. Якби їх не було, то всі ми були б супермегакрутими, світ був би ідеальним. У нас було б суспільство майбутнього, але для цього потрібно багато працювати.

Про підготовку до виступу
Перед концертом я намагаюсь не відволікатись на якісь побічні штуки і фактори. Краще дивитись у корінь і пам’ятати для чого ти тут. Пам’ятати, що ти зараз граєш свою музику людям і служиш їм. І тому до них потрібно прислухатись, відчувати людей. Важливо бути розслабленим. Якщо виходить, то дуже класна практика намагатись поставити себе на місце глядача і поспостерігати, що зараз відбувається на сцені. Це допомагає мені відчути чи їм затишно, чи вони налякані, чи вони думають, що тут уже на них напало якесь "мракобєсіє". Не всі одразу розуміють що і як, а може і взагалі не розуміють.
Я завжди думала і думатиму, що люди відчувають правду. Як би дивно ти не виглядав і як би дивно не поводився, але якщо ти це робиш від щирого серця і з душею, якщо бажаєш їм добра, то вони відчувають, що ти їх не образиш. Найфантастичніше для мене – це довіра, яку люди дають просто так і не бояться. Це найдорожче для мене.

Більше про життя Закарпаття читайте на zak.depo.ua