Чому гуцулики обскакали гафлінгермів, пінцгауерів та арабів

Depo.Закарпаття підібрало найцікавішу інформацію та фото про цих дивних коней.

Карпатські коники-горбоконики

Перші письмові згадки про породу були датовані 1603 роком. Порода виведена схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу - гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней - англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней.

Однак існує думка, що гуцульські коні - це прямі нащадки тарпанів, які переселилися до Карпат дуже давно. Близькість гуцульських коней до тарпанів пояснюється великим поширенням серед них зебровидності, яка є характерною для багатьох аборигенних порід.

Гуцулик легко долає перешкоди (що дуже важливо в горах), досить швидкісний та піддається тренуванню. Гуцулики здатні щодня долати 50-60 кілометрів у гірській, лісистій місцевості, при цьому переносячи до 150 кілограмів вантажу. Саме такі коні допомогли збудувати легендарну обсерваторію 1930-их років на горі Піп-Іван.

Гірські коники крок за кроком долають гірські підйоми та спуски, лісові хащі і кам'яні розсипи, аби добратися з місця зимівлі на літні пасовища, розташовані під полонинами.

Коли дорога пролягає крізь високогірні села, перегін табуна стає для місцевих горян, позбавлених різноманітності, небуденною розвагою: малеча вилазить на паркани, дорослі розгинають спини, спираються на мотики й лопати на городах і сотинах, а старші люди проводжають вершників довгими поглядами: "Дай, Боже, щастя! Дай, Боже, здоров'я!.."

Гуцулики ввійшли і в літературу

Кінь, лиш він один, здатний крутими вузенькими плаями знести з далеких полонин берівки бриндзи і масла, просто іздця. "На коні їздить у Гуцульщині кожний, бо дороги каменисті, гори стрімкі, просторони далекі. Сидячи на коні, пряде гуцулка, мама плекає дитину. Як лиш дитина вродиться, кладуть її символічно на коня, до слюбу конче їдуть на конях кнєзь і кнєгиня (молодий і молода)... Та хіба лише у цих випадках? У великій пригоді стає гуцульський кінь маловидющому або сплячому чоловікові: такого він занесе певно та безпечно додому. Пригадую, як тато садив мене на нашу могутню кобилу і вона заносила мене, маленьку, у стайню, де я скочувалася у ясла на запашне сіно і чула материнське дихання над головою моєю вірної гнідої опікунки... Не раз врятував гуцульський кінь їздця від звірака. Недарма казали у давнину: наколи би не гуцульський кінь, то гори би стали пусткою". (Марія Влад, "Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань")

"Наш гуцул, що був пострахом сусідів, що в нього кінь і стрільба були невідступними товаришами, що ще й нині вітає трембітою схід сонця і прощає нею друга в домовині, він і Гуцульщина стануть скоро лише мітом...", (Володимир Шухевич, "Гуцульщина")

На честь гуцуликів влаштовують фестивалі

Кінний фестиваль "Гуцульська підкова" започаткований недавно, але прихильників уже має чимало. Гуцулики виборюють особисту першість в таких дисциплінах: на найкращого коня (екстер'єр), на найкращий віз і реманент, на найшвидшу пару коней та найсильнішу пару коней, кінні перегони (найшвидшого коня) і в абсолютному заліку за підсумками всіх конкурсів

Гуцулики зцілюють тіло і душу

Прогулянка верхи на гуцулику, мабуть, найкраще підходить для мандрівок гірськими дорогами поміж сосен та потічків. Ваші ноги не будуть втомленими, а очі на пропустять жодного важливого елементу дивовижних краєвидів. Та і враження від контакту з цими доброзичливими створіннями залишаться найкращими.

Гуцулик просто не може не сподобатись тим, хто любить тварин. Загалом верхова їзда є дуже корисною для здоров'я. Вона тренує рівновагу, м'язи, покращує загальний тонус тіла. Іпотерапія (лікування верховою їздою) у нашій країні належить до нетрадиційної медицини.

Практично у кожному селищі чи містечку вам запропонують кінні прогулянки як спеціальні господарства та готелі, так і просто місцеві жителі. Вони розводять коней для власних господарських потреб і катають туристів.

 

Більше про звичаї та традиції Закарпаття читайте на zak.depo.ua