Без маминої каші: Як закарпатські студенти переходять на меню "а-ля ЄС"

Пильно слідкувати за власним харчуванням, вживати "правильну" їжу і вести здоровий спосіб життя зараз дуже модно. Закарпатці це відчувають по-особливому – сусідство із чотирма державами зобов'язує. Та відмовитися повністю від маминої каші (сюди ж - борщу, рокот-крумплів, кремзликів, кнедликів, колачів і так далі-далі-далі) наважуються одиниці – цей крок вже надто "болючий". Особливо гостро сумуєш за знайомими з дитинства стравами, коли з домівкою тебе розділяють сотні кілометрів та, в кращому випадку, місяць часу.

Студентам, як нікому, добре знайомі ці відчуття. Кардинально поміняти своє меню - з домашніх харчів перейти на їжу "а-ля Євросоюз" - не так вже і просто, як здається на перший погляд. Тут треба вибирати: чи ти хочеш по-справжньому домашнє, чи те, що нагадує домашнє, чи те, що зовсім на домашнє не схоже, але геть "європейське" - або дуже "здорове", або дуже "шкідливе".

Туристу легше. Якщо європейська кухня не до вподоби, подумки заспокоюєшся, що домашній борщик чи котлетки вже дуже скоро заспокоять твій шлунок. Але що казати про тих, котрим доводиться затриматися на довший термін? Так-так, студентам щонайперше – в них ейфорія від життя без "батьківського ока" дуже скоро переходить у такий собі ступор від усвідомлення, що доведеться їсти у студенських їдальнях або ж готувати самому. І не завжди це буде смачно, як у мами, і не завжди якісно, як з домашніх продуктів. Комусь це, звісно, в задоволення, а комусь - тагяр на плечі. То як вдається скинути цей тагяр чи хоча б полегшити його, розповіли закарпатські студенти, котрі навчаються за кордоном. Цікавлюся, наскільки відрізняється їжа, і чи можливо на чужині віднайти продукти, щоб приготувати звичні для закарпатців страви.

Оксана Сопко із закарпатського Міжгір'я вчиться у словацькому університеті ім. Коменського у Братиславі.

"Мій раціон не змінився докорінно, адже до того, як переїхати до Словаччини, я чотири роки жила в гуртожитку. Тому як готувала кожен день, так і далі готую. Переважно сніданки і вечерю, обідаю в університетській їдальні, де найнижчі ціни у місті, - розповідає Оксана і зізнається, що звикнути до "загальної" їжі їй було дуже важко. - Словацька кухня не завжди мені до смаку, особливо супи, хоча іноді в меню бувають неперевершені на смак страви, які навіть схожі на українські. Наприклад вареники, риба й овочі на грилі чи суп із сочевиці".

Коли Оксана готує сама, то старанно дотримується традиційного нам, українцям, приготування страв. Для неї вони найсмачніші, найкорисніші і, що також важливо, не потребують багато часу для приготування. Правда, є одна перешкода: як не дивно прозвучить, але знайти потрібні продукти не завжди вдається.

"Згадую, коли захотілося пельменів, а замість них у крамницях знаходила тільки равіолі - засмутилась. Добре, що є вареники – не такі, як вдома, але схожі. Загалом я люблю мучне, тому часто купую макарони – вони доступні і смачні. А гречку краще привозити, і не тільки тому, що тут вона дорожча – українська смачніша", - радить дівчина.

Ужгородка Валерія Ладані навчається у Варшаві, в Соціальній академії наук. Із харчуванням, каже, проблем не має.

"Їм я, в принципі, те саме, що й вдома, бо готую сама. Вибір продуктів в Польщі набагато більший: тут не треба шукати екзотичних фруктів чи солодощів, вони продаються всюди. Наприклад, манго, авокадо, кокос, рукола, базилік, різні виду сиру чи риби. В Ужгороді не завжди вдасться знайти все з перерахованого, а якщо й вийде, то в більшості продуктів такого типу захмарні ціни. Щоправда, якість молочних і м'ясних продуктів у Польщі, як на мене, бажає кращого – відчувається штучність масового виробництва. Дуже сумую за закарпатськими молоком і сметанкою". А й дійсно, що може бути смачніше, ніж домашнє молочко...

Зовсім інший розпорядок харчування встановила для себе ужгородка Оксана Сабадош, яка "гризе" закордонну науку в Братиславі.

"На виготовлення страв не завжди вистачає часу, через це намагаюсь готувати щось таке, аби це займало 10-20 хвилин мого часу. Проте саме так моє харчування і покращилось, адже для приготування корисної їжі багато часу, здебільшого не потрібно", - знайшла "плюси" у відсутності домашніх страв дівчина.

"Мій сніданок - це каші, в які я люблю додавати різне насіння чи домашнє обліпихове варення. Також це салати, які тут продаються вже розфасованими. Як на мене, в Словаччині дуже смачна і якісна молочна продукція. Невід'ємною частиною мого раціону стали так звані словацькі "натєркі" (у нас – помазанки), які робляться на основі творогу", - поділилась Оксана, як засправжній знавець європейських харчів.

Через те, що приготування м'ясних страв потребує часу, Оксана і сама не помітила, як почала їх вживати по-мінімуму: в шаленому ритмі нового життя для неї швидше і краще зробити салат із сиром, аніж тушкувати чи виварювати окороки.

А ще дівчина поділилася приємним відкриттям: такі продукти, як манго, моцарела чи авокадо у Братиславі можна купити у будь-яку пору року і за дуже демократичними цінами, принаймі, у порівнянні з ужгородськими. "Манго вдома я взагалі не їла. Авокадо, наприклад, якщо й були доступні в ціні, то були далеко не першої свіжості, в іншому випадку – вдвічі дорожчі. Для ужгородського студента, навіть якщо він зі стипендією, подібні продукти – рідкісний делікатес. У Братиславі – це найбільш доступний перекус, тому що всюди цих продуктів повно, а придбати їх можна дешево".

І знову про переваги їдальні університету Братиславського над їдальнею університету Ужгородського. Не знаю, чи збереглася ще в закарпатських гуртожитках "традиція" смажити сосиски на прасці та варити суп в електрочайнику, а в словацьких такого точно нема. Хоча це скоріш "мінус", ніж "плюс", бо від екстремальної ситуації не застрахований ніхто.

"Добре, що під боком дешева студентська їдальня, і, якщо нема сил готувати, то можна завжди смачно поїсти тут. До речі, деякі страви дуже схожі з нашими: вареники з картоплею, бульйон, картопляне п'юре чи відбивні – все є. Спочатку думала, що словаки не їдять гречку і що знайти її тут не вдасться, тому возила з дому. Та я її знайшла, побачила ціну і… продовжую возити з дому", - сміючись, резюмувала Оксана.

І ще кілька слів про харчування скажу від себе. На першому поверсі гуртожитського корпусу, в якому я поселилася, знаходиться їдальня, яка працює навіть на вихідних. Смачно, близько, а ще й зі знижками. Для того, аби розібратися, чим саме можна посмакувати сьогодні, розроблений сайт їдальні, на якому можна дізнатися про меню. Так швидше визначитися, чим саме перекусити. Сюди приїздять студенти не тільки з інших гуртожитків, а й ті, хто просто зголоднів і хоче поїсти не тільки смачно, а й за демократичними цінами.

За 150 метрів від мого гуртожитку розташований супермаркет, де можна придбати усе, чого душа бажає. Також поблизу кілька кав'ярень і навіть цілодобовий МАФ для тих, хто зголоднів серед ночі.

Як не крути, а вмерти з голоду закарпатським студентам за кордоном не вдасться. Схуднути чи, навпаки, погладшати - простіше простого. Прожити без маминої каші чи навіть колачів - можна. Це навіть корисно, бо "там" починаєш цінувати все, що відбувалося "тут", а ще - вчишся не просто самостійності, а й відповідальності за, щонайперше, своє майбутнє. Дай Боже, аби рано чи пізно хтось так само сумував за твоїми колачами.