На авто Америкою: Як закарпатські студенти вирішили підкорити Штати. День перший

Кореспондентка Depo.Закарпаття, "гризучи" науку в одному із університетів Братислави, на літніх канікулах вирішила перелетіти через океан, щоб дізнатися побільше про життя по-американськи

На авто Америкою: Як закарпатські студен…

Напевно, з дитинства мала відчуття, що бажання здійснити автомобільну подорож Сполученими Штатами - мрія не нездійсненна. Чомусь до найглибшої глибини душі, серця і розуму вірилося, що обов'язково прийде день, коли бажане стане реальністю. І цей день настав. Тріп, тобто подорож за маршрутом "Нью-Йорк - Сан-Франциско" на автівці офіційно розпочався.

День 1. Поїхали

Не люблю заздрити, а ще більше не люблю, коли заздрять мені, бо окрім того, що ця риса лише поїдає зсередини, деколи демотивує, а найголовніше – ніколи не знаєш, що стоїть за тими гарними картинками, які людина хоче, аби ти бачили. Щоб так не було у нашій історії, розповім, як починався наш "тріп".

Щоб поїхати, треба мати трошки "мані в кармані". Довелося добряче попрацювати три місяці, аби дозволити собі поїхати в подорож США навіть на тиждень. За планом, 4 вересня, ми закінчили роботу, повернулись з острова, на якому працювали, ближче до "цивілізації" і вже в Нью-Йорку почали готуватися до омріяної мандрівки.

В місті "великого яблука" ми скуповували причиндалля в дорогу. Не така вже це була і легка робота, попри наявність у крамницях всього, чого душа забажає. Вибирали і надійне, і економне, і таке, що може згодитися потім і на малій батьківщині. "Зашоплення" таки відбирало сили, а, може, давався в знаки трьохмісячний, майже "безвихідний" робочий марафон. Із ніг валились, але до мрії йшли – чи то їхали на метро.

Ми розраховували, щоб не пізніше 7 вересня сказати собі "Поїхали", а Нью-Йорку – "Гуд-бай". Long story short: не так сталося, як гадалося – наша мандрівка розпочалась на добу пізніше, 8 вересня. Бо (найголовніше не згадала) ми вирішили купувати машину, а не брати на прокат, що і затримало нас трошки довше, аніж ми планували. Та все ж залишилися щасливими, що нам це вдалося. Тепер, окрім комфорту, додалася ще й економія - куди ж ми, студенти, без неї, рідненької: мінівен у доброму стані, який ми купили "з рук" за неповні $2000, зовсім не влетів "в копієчку". Ми його потім продамо.

Познайомлю вас з нашим тріо. Допоки я сплю і "пускаю слюні", мої друзі Антон і Нік передають один одному кермо. Жартую: я не тільки слюні пускаю. Відповідати за чистоту в машині – теж важлива місія. Ну і співаю для хлопців, щоб вони не сумували (можете уявити, які вони щасливі).

Кілька нотаток "на полях"

По-перше, дороги на нашому шляху хороші. Настільки хороші, що можна заснути. Тому українських перепон у вигляді ям, все-таки, трошки не вистачає. Нам не вгодиш, я знаю.

По-друге, правила дорожнього руху прості і доступні для розуміння. Їдемо з "гуглом", тому тут головне – вчасно повертати.

Із Нью-Йорку тримаємо шлях до Чикаго. Довго – 13 годин. Але класно те, що дорогою можна заїжджати в інші штати і робити самим собі "екскурсію" з вікна машини.

У перший день проїхали 789 миль (1,270 км). Весь час валив дощ, але це нас в жодному разі не засмучувало. Головне – це хороша компанія і така ж музика, з чим, на щастя, у нас проблем немає.

Поки що встигли проїхати такі штати:

Пенсільванія: зупинились щоб купити вологі серветки – вийшли з фірмовими американськими шкарпетками й "прінглс".

Огайо: зробили зупинку в Німецькому районі, щоб поїсти фірмові сосиски. У підсумку: сосиски навіть не спробували, бо на них були великі черги, тому продовжили їхати. Штат "зацінили".

Індіана: тут розташована колишня столиця США 1867 року.

Наш "тріп" лише розпочався, тож далі буде. Чикаго, ми вже близько...

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Закарпаття

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook