Розцяцьковані дерева, коні замість кортежів і дірки від бубликів: Як святкують гуцульське весілля

Те, як у давнину справляли весілля гуцули, можна назвати справжнім театром зі своїми декораціями, акторами та глядачами

Уже декілька років серед українців модним є одружуватися за народними звичаями. Це проявляється у вбранні, яке обирають молодята, у певних ритуалах, навіть, у виборі ресторану та кухні.

"Народність" та автентика на таких весіллях, зазвичай, є досить поверховою. Справжні весілля, як у давнину, ще тепер часто роблять у Карпатах. Обрядів і звичаїв, яких мають дотримувати на таких "забавах" молодята і гості - безліч.

Серед тих, для кого весілля було сокровенним ритуалом, з давніх давен були гуцули. Те, як вони справляли весілля, можна назвати справжнім театром зі своїми декораціями, акторами та глядачами.

Автентичне гуцульське має основні обряди. Дуже важливим є вбрання князя-молодого і княгині-молодої (так називають молодят гуцули), дружбів і дружок, членів родини. До прикладу, найголовніший аксесуар для княгині – вінок, прикрашений барвінком, часником і монетами, щоб гроші у родині водилися. Замість білої сукні – вдягають сорочку, яку самі ж наречені і вишивають. Вінки також на головах у незаміжніх подружок. А ось одружені жінки цього дня одягають хустки. Елементи національного одягу є у кожного гостя.

Другою важливою ознакою є присутність гуцульських троїстих музик, які виконують основні народні гуцульські мелодії для співу і танців. Третя ознака – наявність страв гуцульської народної кухні.

На гуцульське весілля запрошують тільки рідних, друзів, сусідів та близьких знайомих батьків і молодих. Наспрвді ж, за масштабами воно може сягнути кількасот гостей. Основна частина гуцульського весілля відбувається протягом двох днів.

Та розпочинаються підготовка і перші обряди раніше. До першого етапу відноситься обряд "пошиття вінка", який проводиться у четвер до полудня. Майстриня з пошиття весільних вінків (обов’язково заміжня жінка) шиє вінок для молодого чи молодої на сукняній тканині із використанням листя барвінку, леліток і бісеру. Готовий вінок, покладений на хліб в решеті, вона вручає батькам і молодим, одержуючи від них винагороду за працю.

Другий етап – обряд "Зачєнання", під час якого в суботу зранку потрібно вдягнути молодих у весільне вбрання та прикрасити зрубане соснове деревце, яке приносять в дім молодих два хлопці-дружби. Першими починають прикрашати весільне деревце батьки молодих, які прикріплюють до його вершечка пшеничні колоски і основну паперову квітку-ружу, а дівчата-дружки і хлопці-дружби далі прикрашають все деревце різнокольоровими паперовими квітами. При цьому скрипаль виконує гуцульські мелодії, а дружки і дружби співають обрядові гуцульські пісні. Весілля вважається розпочатим після того, як батьки покладуть своїм дітям вінок на голову і разом затанцюють перший танець-гуцулку, тримаючи в руках прикрашене весільне деревце.

Викуп нареченої на Гуцульщині має свої особливості. Його проводять брати молодої. Після того, як наречений узгодив ціну викупу, він намагається забрати свою кохану. Молода княгиня сидить за столом і дивиться крізь дірку у калачі, де її коханий. Вона не дає йому наблизитись, сиплячи на нього пшеницю. 

Наступним важливим етапом є обряд зустрічі весільних гостей, під час якого в суботу на подвір’ї будинку батьки молодих разом із молодими, дружками і дружбами урочисто зустрічають усіх весільних гостей. Під час кожної зустрічі звучить жвава весільна музика і виконуються гуцульські співанки.

Для поїздки до вінчання в церкві використовують кілька пар осідланих і заквітчаних коней, на яких їдуть верхи молоді, дружби і дружки, батьки і матки. За ними йдуть весільні гості, які бажають взяти участь у вінчанні молодих. Навіть зараз автомобільні кортежі на таких весіллях не шанують.

Вийшовши з церкви, молоді дивляться на сонце через отвір весільних калачів, розривають їх і частують ними "на щастя" всіх присутніх на вінчанні.

Княгиня на церковному майдані перев’язує рушниками весільних батьків і маток. З церкви молодята виходять чоловіком та дружиною. Та хлопцеві ще треба переконати молоду дружину покинути батьківський дім. Саме тому вже вдома він обдаровує її подарунками і грошима. Поки не вгодить – не бачити йому обличчя коханої, яке заховане під хусткою.

Наступним весільним дійством є урочиста зустріч молодих на подвір’ї власного будинку. При цьому дружби і батьки знімають молодого-князя і молоду-княгиню з коней, стають в один гурт із весільним деревцем у центрі. Молодих поздоровляють з вінчанням батьки і тричі обходять навколо них.

Заключним етапом гуцульського весілля є обряд "Завивання молодої", під час якого з молодої і молодого знімаються вінки, а молодий завиває на голову молодої хустину. При цьому звучить музика і виконуються обрядові пісні. Цей звичай зберігся у багатьох регіонах України. Мати молодого та молодої розчісують свою донечку і вплітають їй у косу гроші для щедрого життя. Молодий підкрадається до дружини, аби завити її у хустину, але та не дається. "Якщо ти вже жінка, то хустину мусиш одягнути", – вмовляє чоловік.

На Гуцульщині після обряду "завивання молодої" старший дружба виносить із хати "деревце" і біжить з ним до найближчої яблуньки. Гості зі сторони молодої біжать за ним і намагаються облити водою. Адже, коли деревце уже закріплене на яблуні, – це знак того, що молода остаточно попрощалась зі своїм дівоцтвом, невинністю і стала ґаздинею. Коли дружби виносять деревце надвір і прив’язуює до дерева біля будинку, весілля вважається завершеним.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Прикарпаття