Чому на вихідні обов’язково треба їхати до скель Довбуша

Зараз, якщо погладити долонею їхні кам’яні тіла, на руці залишаються дрібнесенькі піщинки, пише Depo.Закарпаття з посиланням на vsviti.com.ua.

Величезним півмісяцем шириною майже у 200 метрів простягнулись скелі основного масиву із заходу на схід. Найбільша група розташована поблизу сіл Бубнище та Поляниця Івано-Франківської, та села Труханів Львівської областей та в урочищі Заломи на південному схилі гори Соколова. Кам’яний масив – це розсип розкиданих по буково-ялиновому лісі каменів заввишки від одного до дев’яноста метрів.

Чи не кожна зі скель здавна мала свою назву. Чому саме таку – часом важко сказати; багато з них продиктовані самою формою каміння, інші навіяні містичними переказами. Дуже незвично виглядає сіра скеля "Книжка" заввишки в два людські зрости, яка нагадує за формою відкриту книгу. Та найбільш чудернацькі виникли вже у наші дні: "Поцілунок собаки-барабаки", "Майн Кампф", "Шлях самурая", "Корчма при дорозі", "Політ над гніздом зозулі", "Лісоповал", "Валіза Сальвадора Далі".

Та чи не найцікавішим місцем комплексу є так званий Замок. Це печерний комплекс у північній частині Основного массиву. Із трьох сторін окреслений скелями, наче стінами, а з четвертої – захищений оборонним валом. Неподалік простежуються обриси своєрідних кімнат, які служили досить комфортним місцем для відпочинку, адже взимку тут не дуже холодно, а влітку приємно прохолодно. Навіть свій ставок мали ті, хто мешкали тут. Що саме тут було розміщено – точно не відомо. Та дослідники притримуються думки, що за княжих часів знаходилась справжня оборонна фортеця.

Коли смертельно поранений Довбуш помирав – Карпати тремтіли від розпачу, через це й утворились скелі, пізніше названі на його честь. Казками багатий карпатський край. Та, мабуть, не дарма про українського Робін Гуда було складено силу-силенну легенд.

У У XVIIІ столітті у місцевих лісах справді ховались опришки. Кажуть, тут вони зберігали те, що забирали від багатих панів. Тож відповідно багато легенд пов’язано зі скарбами. Величезний камінь досі закриває вхід у печеру із золотом Олекси Довбуша. Відчинити її можна, сказавши заповітне слово. Та ніхто, на жаль, не знає цього слова. На честь ватажка опришків названо і немало скель. Доторкнувшись до кам’яного серця Олекси, треба загадати кохання, і воно обов’язково буде у вашому житті.

У моноліті північно-західних скель справді є печери. Деякі природного походження, деякі – створені людиною (вищезгаданий Замок). Останні досить майстерно оброблені – рівні стіни та стеля, навіть вироблені сходинки. Був тут і свій колодязь. Ймовірно, кілька століть назад печера служила скельним монастирем для давніх християн. Та місцеві жителі схильні вірити, що саме тут, переховуючись, жив Олекса Довбуш.