Як у закарпатському Голубиному літають не тільки голуби

У старих архівних документах Голубине згадується вже в 1430 році. Про походження назви села є дві версії. Перша: від голубів, яких колись багато водилося в лозняку біля річки Пині і яких певну кількість село повинно було здавати власнику Мукачівського замку як оброк. Друга версія: коли ворог з-за Карпат проривався на територію Угорської держави, прикордонна варта в Карпатах вогнищами, що запалювались на горах, повідомляла правителям Мукачівського замку про небезпеку. На сигнал вогнища з Голубиного випускали з донесенням поштового голуба, який приносив у Мукачівський замок звістку про небезпеку.

За свідченнями же старожилів, назву селу дала легенда. На горі Ясині, що знаходиться в північно-східній частині села, жив піп. Був у нього син. За неслухняність батько розгнівався на нього і прогнав. Син поселився в долині. З часом люди побачили, що там і земля краща, і тепліше, і почали заселяти цю долину. В долині місцями росли суцільні зарослі, в яких гніздилися голуби. Вони і дали назву селу Голубине. 

Правда, Голубине славиться далеко не голубами. Тут здавна розвинуте кошикоплетіння, вишивка, різьба по дереву. У селі ви зможете напитися мінельної джерельної воли, скуштувати традиційні страви закарпатців і ті, якими славиться село, це - голубці та борщ. Люди в Голубиному надзвичайно привітні та доброзичливі. Віднедавна славу селу завойовує і табун дивовижних, невеликих, але спритних, сміливих та витривалих коней-гуцуликів. 

Перші письмові згадки про породу сягають 1603-го року. Її вивели схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу - гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней - англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней.

Гуцульська - це єдина порода коней, яку розводять на території Закарпаття. Люди кажуть, якби не гуцульський кінь, то гори б стали пусткою. А могло так і статися, бо  за "совєтів" вирішили, що займатися популяцією гуцульської породи коней на так уже і важливо.

Активне відродження гуцуликів розпочалося у 2000-ому. До голубиного шістьох красунчиків завезли за рік. Працівники науково-виробничої асоціації "Племконецентр"  (на сьогодні – одна з найбільших в Україні) зав’язали тісну співпрацю з польським дослідним  господарством інституту зоотехнії і вже у 2004 році із сусідньої країни завезли п’ять жеребців елітної породи. Трохи більше як за десятиліття приплід у центрі становить 89 голів (а ще у 2002-му в області нараховувалось усього 10 гуцуликів). Сьогодні ж племінні коні з Голубиного вже є на Прикарпатті, Донеччині, у Києві та Дніпропетровську.

Гуцулик легко долає перешкоди (що дуже важливо в горах), досить швидкісний та піддається тренуванню. Гуцулики здатні щодня долати 50-60 кілометрів у гірській, лісистій місцевості, при цьому переносячи до 150 кілограмів вантажу. До речі, саме такі коні допомогли збудувати легендарну обсерваторію 1930-их років на горі Піп-Іван.

Раціон коней-гуцуликів не є вибагливим — у день одна тварина з’їдає близько 7 кг сіна, 2—4 кг зерна (це може бути овес, ячмінь, висівки). Буряк, яблука — це справжні ласощі для них. А ще вони люблять, коли їх пригощають шматочками цукру. Особливими солодкоїжками є молоді коники.

Прогулянка верхи на гуцулику, мабуть, найкраще підходить для мандрівок гірськими дорогами поміж сосен та потічків: коні понесуть вас туди, куди ноги не дійшли б від перевтоми. Навряд чи ви пропустите бодай один важливий елемент дивовижних краєвидів. Та і враження від контакту з цими доброзичливими створіннями залишаться найкращими.

Гуцулик просто не може не сподобатись тим, хто любить тварин. Загалом, верхова їзда є дуже корисною для здоров'я. Вона тренує рівновагу, м'язи, покращує загальний тонус тіла. І, якщо раніше гуцульську породу коней застосовували лише для господарських робіт, то сьогодні, з'явилося чимало нових методів використання гуцулика, через що можна говорити про цю породу як про одну із найперспективніших у конярстві. Так, коней з Голубиного почали широко застосовувати для гіпнотерапії.

Щороку в гірських урочищах біля Голубиного проводиться свято гуцульського коня, в яке об’єднані науково-практична конференція з конярства, атестація жеребців-плідників гуцульської породи та конкурс гуцуликів. Усе це покликане відроджувати на Закарпатті конярство. 

Фото: Олександр Коробко, Олеся Смирнова, соцмережі